Мрійниця з Остенде
- Автор: Шмитт Эрик-Эмманюэль
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-403-3
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мрійниця з Остенде». Краткое содержание книги:
Ерік-Емманюель Шмітт вкотре змушує нас замислитись над тим, про що думати не завжди хочеться.
З французької переклала Зоя Борисюк
Перекладено за виданням: Eric-Emmanuel Schmitt La rêveuse d'Ostende Éditions Albin Michel Paris
Але якби він чув думки свого студента, то дійшов би висновку, що це мовчання — аж ніяк не перемога. Зніяковівши від безапеляційного тону, юнак запитував себе, чому його викладач тримається на віддалі від уявного, з якої причини недовірливо ставиться до мистецтва та емоцій; особливо його дивувало те, що зневага до «самотніх жінок» йшла від «самотнього чоловіка». Адже в Парковому ліцеї було загальновідомо, що месьє Пліссон — «старий парубок» і «затятий одинак», його ніколи не бачили в жіночому товаристві.
Моріс Пліссон запропонував відкоркувати нову пляшку пива, це був спосіб указати на те, що розмову завершено. Студент зрозумів, промимрив слова подяки і пішов услід за викладачем до дверей.
— Гарних канікул, любий каньє.[2] Пам’ятайте, було б корисно, якби від початку серпня ви почали повторювати давню історію, бо впродовж наступного року у вас зовсім не буде часу перед конкурсом.
— Авжеж, месьє. Історія греків і латинян — із першого серпня, я прислухаюся до вашої поради. Треба лишень умовити батьків узяти валізку книжок на канікули.
— Куди поїдете на канікули?
— До Провансу, моя родина має там будинок. А ви?
І хоча студент поставив запитання автоматично з увічливості, воно, однак, захопило Моріса Пліссона зненацька. Він закліпав очима й пошукав допомоги вдалині.
— О… та… цього року в Ардеш.
— Я обожнюю Ардеш. Куди саме?
— Але… але… бачите, я не знаю, всім… клопочеться добра знайома, яка найняла будинок. Зазвичай ми подорожуємо з групою, але цього року вирішили поїхати до Ардешу. Це — її рішення, вона цим клопочеться і… я не пригадую назви села.
Студент із розумінням прийняв сум’яття викладача, потиснув йому руку і спустився, перескакуючи через сходинки; він квапився приєднатися до товаришів і повідомити новину дня: у Пліссона є коханка! Всі пліткарі помилялися щодо нього, і ті, хто вважав його гомосексуалістом, і ті, хто відносив його до клієнтів повій, і ті, хто вважав досі незайманим… тоді як насправді у житті Пліссона, хоча він був негарним, роками була присутня жінка, з нею він їздив по світу, з нею проводив відпустку, а можливо, й вихідні, починаючи з вечора п’ятниці. Чому вони не живуть разом? Є два варіанти: або вона живе далеко, або одружена… Чортів Пліссон, цього літа він стане осереддям пліток серед учнів підготовчого класу.
Зачиняючи двері, викладач кусав собі губи. Навіщо він це розказав? За тридцять років своєї роботи він ніколи і натяку не зробив про своє особисте життя. Як він міг не стриматись… Усе через те запитання: «Куди саме до Ардешу?»… Він зрозумів, що забув… із його залізною пам’яттю, зі здатністю нічого не забувати… його це настільки вибило з колії, що, намагаючись виправдати цей провал у пам’яті, він несподівано згадав Сільві…
Що саме він сказав? Яка різниця… Хвороби, яких він боявся, проявляються ось так — плутаниною, обмовкою чи неможливістю щось пригадати… А тепер голова почала закипати. У нього температура — точно! Чи це не другий симптом? Невже мозок може так швидко дегенерувати?
Він набрав номер Сільві, і доки на іншому кінці дроту лунав телефонний дзвінок, бо зазвичай вона довго не бере слухавки, він почав боятися, що, набираючи її номер, помилився і сам того не зауважив…
«Це ще серйозніше, ніж я думав. Якщо я набрав не той номер, і до мене озветься хтось чужий, я повішу слухавку і, не гаючи ні миті, побіжу до лікарні».
Після десятого дзвінка почувся здивований голос:
— Алло?
— Сільві? — перепитав він задихано безбарвним голосом.
— Так.
Він перевів подих: усе не так страшно, він, принаймні, набрав відповідний номер.
— Це Моріс.
— Вибач, Морісе, я тебе не впізнала. Я була в глибині квартири, де… Що трапилось? О цій порі ти зазвичай не дзвониш…
— Сільві, куди саме в Ардеш ми їдемо цього літа?
— У будинок подруги… ну, подруги іншої подруги…
— Як називається те місце?
— Не знаю…
Ошелешений Моріс кліпнув очима, стиснув пальці на телефонній слухавці: у неї також! Це зачепило нас обох.
— Уяви собі, я також не пам’ятаю, — вигукнув Моріс, — я не зміг пригадати назву, яку ти мені повідомила, коли учень мене про це запитав.
— Звісно, ти не міг повторити того, чого я тобі не казала, Морісе. Ця подруга… вірніше, подруга подруги… коротше, вона намалювала план, як туди дістатися, бо це — ізольована місцина у сільській місцевості, далеко від сіл.
— То ти нічого мені не казала?
— Ні.
— Ти певна?
— Так.
— Значить, я нічого не забув? І все гаразд! — зрадів Моріс.
2
khagneux — учень підготовчого класу до Вищої нормальної школи.