Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Успішність стримування гібридної агресії проти України значною мірою залежить від послідовності та системності зусиль трансатлантичної спільноти у підтримці економіки України, у т. ч. сприяння ширшому залученню її виробників до ланцюгів створення доданої вартості та переорієнтації на позаросійський напрям. У цьому контексті має бути трансформована економічна модель розвитку української економіки та засади її регулювання, які б задіяли всі важелі відповідної переорієнтації.
Важливо також враховувати й те, що національні можливості протидії гібридним загрозам в економічній сфері об’єктивно обмежені. Захист національних економічних інтересів, насамперед — відновлення цілісності та підконтрольності економічної та митної території України, потребує зміцнення спільної позиції та попередження національного економічного егоїзму глобальних гравців у питаннях протидії гібридній агресії.
3.4. Боротьба за Європейський енергетичний ринок
В умовах глобалізації економіки розширити свою присутність на світових ринках прагнуть як окремі країни, так і великі компанії. Це завдання вирішується різноманітними політичними, дипломатичними, військовими, економічними методами. Серед економічних методів ресурсно-логістичне домінування є не лише одним з основних шляхів розширення ринкової ніші, а й інструментом зовнішньої політики у реалізації власних інтересів на світовому ринку.
Ще за часів СРСР, відтоді, як було збудовано інфраструктуру постачання природного газу до країн Західної Європи (ФРН та Франції), енергетика стала інструментом реалізації зовнішньополітичних інтересів Москви. «Контракт століття», укладений 1 лютого 1970 р. на постачання природного газу з СРСР до Західної Німеччини [17], став яскравим прикладом такої боротьби.
Фактично, закладена тоді схема співпраці «інфраструктура і гроші в обмін на енергоресурси» залишається основою реалізації нинішніх енергетичних проектів Росії. Проекти «Північний потік», спроби реалізації проектів «Південний потік» та «Північний потік — 2» базувалися на застосовуванні такого ж підходу. При цьому, на відміну західноєвропейських компаній, які під час реалізації спільних проектів зважали на економічну доцільність, Росія реалізовувала свої інтереси, що виходили далеко за межі економіки.
Використання енергетичного сектору як «енергетичної зброї» було відкрито проголошене у 2003 р. в Енергетичній стратегії Російської Федерації до 2020 р., де зазначалося, що потужний паливно-енергетичний комплекс Росії є «інструментом здійснення внутрішньої та зовнішньої політики». Прикладом цього передусім стала сфера газопостачання, яка виступала інструментом досягнення політичних цілей Росії у відносинах з Україною та країнами Європейського Союзу.
Проект постачання природного газу з Росії до Німеччини «Північний потік», незважаючи на спірний економічний ефект (низька завантаженість трубопроводу[18], необхідність припинення його функціонування в періоди ремонту та профілактичних робіт, тривалий періоду повернення інвестицій) мав відверту політичну мету — створення тиску на країни-транзитери (Україну, Білорусію, Польщу). При цьому для досягнення своїх цілей Росія використовувала довірених людей та політиків цільових країн.
Так, керуючим директором спільного підприємства Nord Stream AG, заснованого у грудні 2005 року Газпромом та низкою західноєвропейських компаній, став М. Варніг, колишній співробітник східнонімецької розвідки, давній знайомий В. Путіна і колишній голова ради директорів російського відділення банку Dresdner Kleinwort Wasserstein. З 2006 р., на запрошення президента Росії В. Путіна, головою комітету акціонерів Nord Stream AG став екс-канцлер Німеччини Г. Шредер. Займаючи посаду в компанії, Шредер напередодні залишення посади канцлера ФРН пролобіював надання державним агентством Німеччини кредиту Газпрому на будівництво частини трубопроводу в розмірі 1 млрд євро з двох німецьких банків. У разі, якби Газпром не зміг погасити кредит, уряд Німеччини висловлював згоду гарантувати частину боргу[19].
Історія «Блакитного потоку», газопроводу з Росії до Туреччини по дну Чорного моря, є досить промовистою. Цей проект постачання газу потужністю 16 млрд куб. м був реалізований у 2003 р., виходячи з необхідності формування інструментів впливу на країни Каспійського регіону та південно-східної Європи, а також Туреччину.