Вовк-тотем

Чень Чжень тут не втримався, щоб не встрянути в розмову:

— Однак не можна тільки японським самураям приписувати відвагу йти на смерть. Дун Цуньжуй,[33] Хуан Цзіґуан,[34] Ян Ґеньси[35] теж наважилися віддати життя, щоб померти разом з ворогами. Але ж ми не називаємо їх самураями? Якщо в нації немає людей, які б наважилися померти, але не схилитися, віддати своє життя за те, щоб забрати його у ворога, то таку націю легко підкорять інші й вона стане рабом. Що стосується вовчої відваги на самогубство, то слід дивитися, хто їй вчиться: якщо потім її використовують на добро, тоді це — герої, а якщо на зло — тоді це фашисти й самураї. Однак якщо не будеш готовий умерти, але не схилитися перед ворогом, тоді ніколи не переможеш фашистів і самураїв.

Бао Шуньґуй помовчав трохи, потім швидко видихнув:

— Це дійсно так.

Улзій, обличчя якого було похмурим і серйозним, сказав до Бао Шуньґуя:

— Ця атака була жорстокою. Чи ж могли Бат і табун протистояти їй? Батові було непросто відбиватися від зграї на шляху з північного пасовища аж сюди. І те, що він лишився живий, вважайте, це — подарунок Тенґера. Нехай слідча група «зверху» прийде подивитися на це. Я переконаний, що вони зроблять правильні висновки.

Бао Шуньґуй кивнув, потім уперше примирливо спитав Бата:

— Ти тоді не боявся, що вовки загризуть твого коня?

Бат щиро сказав:

— Я тоді так хвилювався, що ні про що більше не думав, адже якби ще трохи — і ми обминули б болото. Якби ще трохи…

— А на тебе вовки не кидалися? — продовжував питати Бао.

Бат вийняв свою оббиту залізними обручами жердину, протягнув її Бао Шуньґую й сказав:

— Ось цією жердиною я вибив одному вовкові чотири ікла, а іншому — збив ніс. Інакше вони б і мене розірвали. Однак у Саацерена й інших чабанів такої штуки не було, і вони не могли захищатися, тож не можна їх вважати дезертирами.

— Гарна штука! — сказав Бао Шуньґуй, узявши палицю і зважуючи її в руці, — але ж і ти — не промах, якщо поцілив нею в ікла. Гаразд! Чим жорстокіше до вовків, тим — краще. Бате, в тебе що сміливість, що техніка — неперевершені! Коли прийде слідча група «зверху», ти їм ще раз розповіси, як ти боровся з вовками.

Сказавши це, Бао Шуньґуй віддав жердину Батові й звернувся до Улзія:

— Я все дивуюся, які характерні тут у вас вовки — ще розумніші за людей! Стиль боротьби цієї зграї дуже чітко видно, і мета їхня очевидна — за будь-яку ціну загнати табун у болото. Ось подивіться… — тут він почав рахувати, відгинаючи пальці: — Вовки розуміються на погоді, на рельєфі, знають, як вибрати час, добре знають і себе й противника, тямлять у тактиці й стратегії, їм відомо, що таке ближній бій, нічний бій, партизанський бій, маневрена війна, несподіваний напад, напад із засідки, блискавична війна. Вони знають, як сконцентрувати найкращі сили, щоб вести війну на повне винищення. А ще можуть сплановано, цілеспрямовано й послідовно реалізовувати план операції зі знищення табуна коней! Про цей випадок можна записати у військових підручниках! Ось ми з тобою вдвох — вихідці з військових, я думав, що крім позиційної війни й окопного бою вовки більш нічого не вміють, однак виявляється, що їм відомі всі способи ведення бою, тактики й стратегії нашої 8-ї армії і партизанів! Ніколи б не подумав, що степові вовки такі тямущі! Раніше я взагалі вважав, що вовки діють навмання і тільки й уміють, що красти курей та давити собак, і здатні хіба що покусати кількох баранів.