Звіяні вітром. Кн. 2
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01142-7
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн. 2». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
До книги входять IV та V частини роману Маргарет Мітчелл «Звіяні вітром».
Він витяг з кишені шкіряний портсигар, видобув звідти довгу сигару і з насолодою понюхав її, водночас пильно стежачи за Скарлет, немов для нього дуже важило, що вона скаже.
«А чуми на нього нема! — подумала Скарлет.— Завжди виходить, що його зверху. Докази в нього завжди якісь непевні, але я ніяк не можу втямити, чому саме».
— Ви могли б,— промовила вона з гідністю,— роздати їх тим, хто опинився в нестатках. Конфедерації вже немає, але повно конфедератів та їхніх родин, які живуть надголодь.
Він відхилив назад голову й зневажливо засміявся.
— Ви найчарівніша й найкумедніша саме тоді, коли виголошуєте отакі лицемірні сентенції, як зараз! — вигукнув він у щирому захопленні.— Ви завжди кажете правду, Скарлет. Ви просто неспроможні брехати. Ірландці — найневміліші брехуни на світі. Але будьте щирі. Вам завжди начхати було на оплакувану тепер Конфедерацію і ще більше начхати на зголоднілих конфедератів. Та досить мені тільки натякнути, що я збираюся роздати ці гроші, як ви знімете відчайдушний вереск, чому лев’яча пайка з них не перепаде вам.
— Мені зовсім не треба ваших грошей...— почала вона силкуючись говорити з холодною гідністю.
— Ой, облиште! У вас долоні так і сверблять, щоб допастися до цих грошей. Якби я показав вам чвертак, ви б його просто вирвали з рук.
— Якщо ви прийшли сюди ображати мене й глузувати З моєї бідності, я розпрощаюся з вами,— заявила Скарлет, намагаючись прибрати з колін тяжкий гросбух, щоб встати і тим самим надати більшої ваги своїм словам. Ту ж мить він схопився з місця, схилився над нею і, сміючись, легенько штовхнув назад на стільця.
— Коли ви перестанете злоститись, чуючи правду? Ви залюбки кажете правду про інших людей, тож чому вам не любо вислуховувати її про себе? Я нітрохи не ображаю вас. Я вважаю, що загребущість — дуже гарна риса.
Вона не зовсім була певна цього, але оскільки голос його звучав схвально, трохи заспокоїлась.
— Я прийшов сюди не для того, щоб злорадіти з вашої бідності, а щоб побажати вам довгого й щасливого подружнього життя. До речі, якої думки сестричка Сью про ваш грабіж?
— Який грабіж?
— А що ви викрали Френка у неї з-під носа.
— Ні в кого я...
— Та нехай, не сперечаймося за слово. То що ж вона сказала?
— Нічого вона не сказала,— відрубала Скарлет. Але очі її зрадницьки забігали, виказуючи неправдивість її слів.
— Це висока самозреченість з її боку. А тепер поговорімо про вашу бідність. Я ж, безперечно, маю право це знати після того, як ви ще зовсім недавно притьмом примчали до мене в тюрму. То у Френка виявилося менше грошей, ніж ви сподівалися?
Зухвалість його була всеосяжна. І з цим або треба примиритись, або випровадити його за двері. Та зараз їй уже не хотілося, щоб він ішов. Слова Ретові були колючі, як сама правда. Він розумів, що вона зробила й чому, однак ставлення його до неї через це, здається, не змінилося. І хоча розпитував він просто в лоб, що неприємно вражало, цікавість його наче була цілком щира. Тільки йому одному вона могла б розповісти все, як є. І це розрадило б їй душу, бо вже хтозна-відколи вона ні з ким не ділилася правдою про себе і про мотиви своїх вчинків. Якщо вона десь пробувала казати те, що думає, кожного це вочевидь шокувало. А от розмова з Ретом давала таку полегкість і заспокоєння, які відчуваєш, узувши зручні хатні капці після того, як цілу ніч протанцюєш у тісних черевичках.