Прерії Арктики
- Автор: Сетон-Томпсон Эрнест
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-04-7
- Переводчик: Андрій Рябоконь
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Прерії Арктики». Краткое содержание книги:
Джайаробія — ми звали його просто Робом — виявився гарним веселим хлопцем. Читач, напевно, помітив, що всі мої помічники з місцевих були гарними хлопцями, неприємності траплялися тільки з командою бота, що переправляв мене через Велике Невільницьке озеро.
Роб мав вроджене почуття гумору. Запас його анекдотів, часом грубуватих, був воістину невичерпний. Він говорив англійською, французькою, мовою крі, міг спілкуватися з індіанцями чіпева. Багато оповідань про його пригоди могли б поповнити Декамерон, для цієї ж книги вони непридатні. Якось увечері Роб затяг пісню, і я насторожився, сподіваючись почути стародавню пісню землепрохідців або мисливців, але — на жаль! — це була тільки популярна пісенька «Хитрун, який насвистує».
Згадався подібний же випадок в індіанському сільці біля Форт-Сміт. Я побачив юрбу індіанців у будинку, з якого долинали якісь дивні звуки. Підійшов ближче. Індіанці розступилися, пропускаючи гостя, і я ввійшов у дім. Виявляється, всі зібрались навколо дешевого грамофона. На ньому з безбожним рипінням і сичанням крутилася стара платівка з жахливим записом у стилі регтайм. Дідько з ним, із торговцем, який завіз сюди, у глушину, цей грамофон, але невже він не міг підібрати платівки з всесвітньо відомими народними піснями? Це хоч трохи сприяло б пізнанню чужої культури.
Індіанці слухали платівку з найглибшою серйозністю. Якщо в цій низькопробній музиці й було щось привабливе, до індіанців воно не доходило.
Одного разу Роб, сидячи біля багаття, показав цікаву штуку. Склав долоні, розчепірив пальці, загнув два середні всередину і пояснив:
— Великі пальці — це ти й твій батько, вказівні — ти й твоя мати, середні — ти й сестра, мізинці — ти й брат, а безіменні — ти й твоя кохана. З батьком розлучаєшся легко, — тут Роб розімкнув великі пальці, — з братом-сестрою — теж, із матір’ю — складніше, а ось із коханою нарізно — не можна.
У Форт-Мак-Маррі Роб сказав услід одному американцеві:
— О, це найзнаменитіший брехун на всій Атабасці. Ви б послухали, як він загинає! Плив, каже, якось великий камінь каламутною водою. Стояли на ньому троє — сліпий, голий і каліка без рук і ніг. Сліпий глянув у воду — бачить, лежить на дні золотий годинник. Безрукий каліка його дістав. А третій — той, що стояв, у чому мати породила, — поклав його собі в кишеню! Так, іншого такого брехуна вдень зі свічкою не знайдеш.
РІЧКА ПОКАЗУЄ ЗУБИ
Отже, жили ми вчора, як сьогодні, а сьогодні, як учора, — ішли линвою, їли, знову йшли, ставили табір, спали.
Погода стояла гарна звідтоді, як ми відпливли з Форт-Резольюшен. Суворе життя загартувало нас, і навіть його одноманітність не обтяжувала. Тепер спадали інші думки, ніж навесні, коли я вперше побачив велику річку.
Адже ми вирушили тоді в плавання підступною Атабаскою, котра несе каламутні води свої із запаморочливою швидкістю — човен нам здавався вутлим плотом, а вся ця витівка нерозважливо ризикованою. Чи зможе тендітне суденце пройти дві тисячі миль скаженою річкою? З таким само успіхом, напевно, миша видереться на могутнього, необ’їждженого, норовливого жеребця.
Нам ще належало отримати від життя такий урок.
Увечері 15 жовтня небокрай забарвив тьмяно-жовтий захід. Зранку подув сильний північний вітер і приніс сніг із дощем. Він зігнав з озера величезні зграї птахів. Сотні дрібних пташок, тисячі пуночок зграями від двадцяти до двохсот у кожній, міріади качок і диких гусей мчали на південь, рятуючись від морозів. О пів на дев’яту почався масовий проліт гусей — за п’ятнадцять хвилин ми нарахували 114 зграй, у середньому по тридцять птахів (від п’яти до трьохсот) у зграї. Тривав переліт до другої по-полудні — виходить, за цей час над нами пролетіло майже сто тисяч гусей! Як радісно бачити їх, чути їхні крики! Вони простяглися високо в небі, неначе обірвані нитки, немов живе павутиння. Це мати-природа вимітала їх на південь мітлою із північних вітрів.
Замальовував і рахував я живі нитки з почуттям вдячної радості, що гуси ще настільки чисельні. Здебільшого летіли білі гуси, але приблизно двадцяту частину становили канадські казарки.
На небо виплив повний місяць. Він світив цілу ніч, а на південь усе летіли й летіли птахи. Мороз наступав їм на п’яти — несподіваний, лютий. До ранку всі озера в околиці змерзли на дюйм, а в інших місцях, за чутками, крига того ранку досягала завтовшки трьох дюймів.
Але зійшло прекрасне світило, і коли ми причалили у Форт-Мак-Маррі, день видався теплим та по-осінньому тихим і мирним.