Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

Художні типажі шаленства

Тема неусувного співіснування форм шаленства і розуму й далі залишається співзвучною Ренесансу. У 1494 році під гротескною назвою «Корабель дурнів» («Das Narrenschiff») вийшла у світ поема базельського професора права Себастіана Бранта, в якій оповідається про повний корабель шаленців, який бере курс на «безглуздий рай» — Глупландію (Нарраґонію). Брант був юристом і канцлером міста Страсбург. Розчарувавшись у вченні Церкви, світській владі й становищі людини, він і написав цю книжку. Нові видання книги з’являлися впродовж двох наступних віків. Її перекладали іншими мовами, а це було безпрецедентним явищем на той час. Але допомогла нова технологія друку Йогана Ґутенберґа. Брант використав слово Narr (дурень) як загальний термін для опису всіх видів шаленства, слабкості, гріха. Він засудив ченців як «невмілих мавп», які обрали чернече життя тільки для того, щоб «пожирати». Головне твердження було приголомшливим: ми всі — дурні і пливемо на кораблі, який прямує до загальної пристані, у пекло[112].

Ідея алегоричної подорожі у човні була відома в літературі та мистецтві ще починаючи з XIV століття. Та мета Бранта — дати характеристику суспільних різновидів шаленства. Описуючи «дурляндський флот», письменник сатирично коментує форми тогочасної глупоти: вчений педантизм, невігластво викладачів, забобонність, ледарство нероб, розгул пияків і базік, розпусту гультяїв, сварливість жінок, злість лихословів, сутяжництво, підлабузництво, підкупність законників і церковників, ошуканство лікарів-шарлатанів — словом, усі породження глупства. Персонажі носять ковпаки блазнів із дзвониками й потрапляють в дивацькі ситуації.

Незважаючи на дидактичне спрямування, поема демонструє подвійність світу: поряд з «нормальним» його облаштуванням, може існувати й щось інше — шалене. Хоча персонажі Бранта лише допасували «викривлений» світ до звичайного, автор ніби прагне «докінчити» його, виявляючи не лише принади глупоти, що втілюються в людських примхах, але й особливу площину — шаленство, за допомогою якої можна робити розрізнення, перебуваючи в її «розламі». Для цього Брант вбирається в ковпак насмішника, називаючи дурнем і себе.

З якоїсь причини Брант проігнорував популярний сенс нерозсудливості, в якому йдеться про «природних дурнів» і «професійних дурнів», або блазнів, бешкетників, обманщиків, які імітували шаленство і жартували про божевілля. Саме дурні зазвичай були аутсайдерами, сміховинними істотами, посідали найнижчі щаблі соціальної ієрархії — разом з дітьми і каліками. Фізична недієздатність калік і карликів відповідала ментальній недієздатності природних дурнів.