...коли один скаже: Слава Україні!
- Автор: Бандера Степан
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Дискурсус
- ISBN: 978-617-7236-22-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «...коли один скаже: Слава Україні!». Краткое содержание книги:
Для ближчого ознайомлення з життям і діяльністю Бандери, в книжці подано біографічний нарис Миколи Посівнича «Провідник ОУН».
Бандера мав на Григорія Перегіняка, який згодом став одним із перших організаторів та командирів УПА на Волині.
Перед Різдвом 1937 року Степан Бандера організував хор на чотири голоси, яким сам і керував, для підготовки співаної Служби Божої, перед приїздом капелана українських політичних в’язнів доктора богослов’я, отця Йосипа Кладочного. В’язні співали Службу Божу так чудово, що нею захоплювалися тюремні сторожі. Через нього Бандера підтримував постійний зв’язок із зовнішнім світом й Проводом ОУН за допомогою ґрипсів, які заклеювали в олівці, та розмов під час сповіді. Отець Йосип Кладочний сповідав Бандеру тричі на рік. За спогадами о. Кладочного, Степан Бандера: «був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя все, коли я був у в’язниці, і хоч ми були під сильною обсервацією, — він сим не зраджувався і змушував надзира-телів в часі сповіді бути на віддалі. [...] Від него била сила волі й стремління поставити на свойому. Якщо є іберменш, то він власне був такої рідкісної породи — іберменш, і він був тим, який ставив Україну понад усе». Отця Йосипа Кладочного поліція підозрювала в передачі/отриманні інформації для/від Степана Бандери під час сповіді, які тривали понад годину, а також від його адвоката Володимира Горбового.
У середині січня 1937 року в польських тюрмах відбулися реформи, відтоді в’язням було обмежено продовольчі посилки від рідних та суворо посилено режим перебування в тюрмі. Бандера з іншими членами ОУН організував 16-денну голодовку на знак протесту проти утисків в’язничної адміністрації. Про останню голодовку Микола Климишин пише: «Восьмого дня нас почали кормити примусово: водили до адміністраційного будинку й там намагалися влити в нас корм у рідкому стані. Я протестував, і тому мене прив’язали до крісла шнуром за руки й ноги, й тоді, як я не хотів відчинити уст, принесли вузьку рурку й крізь дірку в носі вцідили мені пляшку рідкого корму. Першого й другого дня мені вдалося корм вернути, але в дальших днях шлунок збунтувався й уже не хотів віддавати того, що захопив. Нас водили поодинці, щоб ми не могли стрінутися. Попри мою келію ходив Бандера і, здається, Лебедь. Бандера був дуже зісох. Він під кінець голо-дівки ходив попри стіну, щоб мати за що держатися». Після неї адміністрація пішла на поступки політичним в’язням, а Бандеру, Климишина, Карпинця, Лебедя і Качмарського помістили у камеру № 17.
У квітні 1937 р. Степана Бандеру відвідав член Крайової Екзекутиви ОУН Осип Тюшка. У присутності тюремного сторожа він повідомив Провідника про долі окремих людей, суспільну-по-літичну ситуацію, діяльність громадських, молодіжних та спортивних організацій. Бандера в завуальованій формі давав вказівки щодо діяльності ОУН та ймовірного плану втечі.
З 1936 р. ОУН намагалася звільнити Степана Бандеру з ув’язнення. На думку польського історика Богдана Цибульського, ці заходи мали довести, що полійційні арешти не знищили ОУН та заманіфестувати, що Бандера й надалі є Провідником. За даними польської поліційної агентури, в тюрмі «Святий Хрест» під керівництвом Зиновія Матли — Володимир Нидза, Микола Лемик і Григорій Барабаш мали готувати втечу Бандері. Інші два члени ОУН зовні мали переодягтися на монахів та через кляштор отців Облятув, який примикав до в’язниці, організувати втечу. У лісі для прикриття мала бути група бойовиків. В’язнична адміністрація до червня 1937 р. повідправляла в’язнів-оунівців в інші тюрми, а також витратила понад 12 тисяч злотих на будівництво, яке б забезпечило найкращі умови і помішувала Бандеру надалі в камері-одиночці, щоб унеможливити його визволення.
Наприкінці 1937 р. — початку 1938 р. ненадійність тюрми «Святий Хрест» змусила польську адміністрацію перевести Бандеру в тюрму Вронки біля м. Познань. Ще 29 квітня 1937 р. у Львові на вул. Міцкевича, 11 під керівництвом Осипа Тюшки відбулася нарада щодо організації втечі Бандери з тюрми. На ній були присутні Василь Медвідь, Володимир Білас та ще 20 націоналістів, які мали бути бойовиками для виконання операції з визволення Крайового Провідника ОУН.
Про своє перебування у в’язниці спільно із С. Бандерою залишив скупі свідчення поляк Марек Садзевіч з м. Варшави: «Я бачив Бандеру у Вронках. Був це сильний характер. Він дбав про свою фізичну форму, гімнастикувався, читав, сподіваючись, що майбутність ще принесе йому волю. І він не помилився у своїх розрахунках...»
Після вбивства в м. Роттердамі (Нідерланди) полк. Євгена Коновальця 23 травня 1938 р. радянським агентом Павлом Судоплатовим повстало питання, хто очолить ОУН. За ініціативою Зенона Коссака, Івана Равлика, Романа Шухевича було запропоновано організувати втечу Бандері з Вронок Михайлу Куспісю -«Терену». Він 13-16 травня 1938 р. був біля Вронок (9 км. до німецької границі) і збирав дані про тюрму. 23 червня запропонував колишньому тюремному сторожу Петру Заборовскему 5 тисяч злотих за організацію втечі Бандері. Той у свою чергу подав контакт Куявскего, який вимагав 50 тис. злотих за звільнення Бандери. Жінка Куявскего мала поїхати у Львів, отримати 20 тисяч, а згодом отримати ще 30 тис. та бути до певного роду гарантією виконання цієї справи. Також була виготовлена фальшива розписка начальника Вронської тюрми про отримання 20 тис. злотих, щоб тим самим змилити слідство й напрями пошуків. Однак у вересні 1938 р. поліція арештувала 11 учасників підготовки звільнення Степана Бандери — 3-го М. Куспіся і П. Заборовскего, 4-го Йозефа і Марію (15-го повісилася у в’язничній камері) Бялецкіх, Віцента і Яніну Куявских, Чеслава Щірля і його жінку, а у Львові — Тараса Герцюка і З. Коссака, 8-го у Варшаві Яна Йозьвіка. 16-19 грудня 1938 р. у Познані відбувся суд на якому винесено такі вироки: Куспісю — 8 років, Заборовскему і Куявскему — 3 роки, Яніні Куявскі — шість місяців тюремного ув’язнення.