Повітряний замок
- Автор: Джонс Диана Винни
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-42-5
- Переводчик: Андрей Порытко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Повітряний замок». Краткое содержание книги:
Якось йому до рук потрапив справжній скарб — килим-самоліт, який переносить його до красуні-принцеси. Юнак закохується в принцесу, однак його кохану викрадає грізний див, а на самого Абдуллу починають полювання слуги султана.
Карколомні пригоди Абдулли до останньої сторінки тримають у напрузі. А на читачів чекають приємні несподіванки і зустрічі з героями попередньої книги Діани Вінн Джонс «Мандрівний Замок Хаула», зокрема із Софі, чарівником Хаулом і вогняним демоном Кальцифером.
сив мене викрадати принцес. Саме цим я зараз і займаюся. Тим часом, природно, я залагоджую і деякі власні справи. Скажімо, я намагаюся чинити так, щоби за кожною викраденою принцесою стояв ображений коханий або розчарований принц, яких можна буде змусити вирушити на порятунок. А щоби визволити принцесу, закоханому доведеться кинути виклик моєму братові й змусити його виказати, де він ховає моє життя.
— І ось тут-то і настав момент вступити в гру мені — чи не так, о великий комбінаторе? — холодно поцікавився Абдулла. — Я ж також частина плану визволення твого життя?
— Можна і так сказати, — погодився див. — Спершу я покладав надії радше на спадкоємця престолу Альберії або на печинстанського князя, однак ці молоді люди зволили шукати розради в полюванні. Щиро кажучи, всі скривджені виявили неабияку слабкодухість, у то‑му числі й король Верхньої Норландії, котрий просто-напросто взявся укладати каталог домашньої бібліотеки самостійно, без допомоги доньки, — але навіть на нього я надіявся більше, ніж на тебе. Можна сказати, на тебе я ставив в останню чергу. Адже, що не кажи, а те віщування при твоєму народженні й справді є більш ніж двозначним. Та й килим-самоліт я підстелив тобі радше задля забави…
— Хто б міг подумати! — вигукнув Абдулла.
— Мене дуже забавляли кількість і якість мрій, що долинали з твого намету, — пояснив Хазруель.
Незважаючи на холодний туман, Абдулла відчув, як його щоки заливає гарячий рум’янець.
— А потім, — вів далі Хазруель, — коли ти здивував мене тим, що втік від султана Занзібського, мені видалася досить-таки дотепною ідея прийняти подобу персонажа, якого ти вигадав, тобто Кабула Акби, й змусити тебе прожити частину твоїх мрій наяву. Зазвичай я намагаюся, щоби кожному із залицяльників принцес випадали такі пригоди, які відповідають його вдачі.
Попри сум’яття, Абдулла готовий був заприсягтися, що див при цих словах скосив величезні золотаво-карі очі на солдата.
— І скільки ж обманутих принців на сьогодні беруть участь у твоїй грі, о делікатний і охочий до жартів диве? — запитав він.
— Уже майже тридцятеро, — відповів Хазруель, — однак, як я уже згадував, більшість із них мені не вдалося задіяти в цій грі. Я ніяк не перестану дивуватися цьому: адже за народженням і освітою вони незрівнянно вищі за тебе. Однак я втішаю себе тим, що мені залишилося викрасти ще сто тридцять дві принцеси.
— Гадаю, ти можеш зупинитися на мені, — сказав Абдулла. — Хоча моє походження є надзвичайно низьким, Доля, судячи з усього, цього й хотіла. Я можу запевнити тебе в цьому, і то якнайпереконливіше, оскільки зовсім недавно я кинув виклик Долі у цій же справі.
Див посміхнувся — видовище було не менш неприємне, ніж коли він супився, — і кивнув.
— Мені це відомо, — сказав він. — Саме тому я перестав тобі являтися. Учора до мене повернулися два мої служники-ангели: їх повісили в подобі людей. Ця обставина не надто їх втішила, і при цьому вони стверджують, що винен у всьому ти.
Абдулла поклонився.
— Якщо добре все зважити, вони, поза сумнівом, воліли би залишитися безсмертними жабами, — парирував він. — А тепер відповідай мені на останнє питання, о передбачливий викрадачу принцес. Скажи, де я мо-
жу знайти Квітку-в-Ночі, а заодно й твого братика Дальциеля.
Посмішка дива стала ще ширшою, і це зробило її ще неприємнішою, оскільки при цьому оголилося багато надзвичайно довгих іклів. Він показав угору величезним загостреним пальцем.
— Що ж, о приземлений шукачу пригод, вони, ясна річ, перебувають у замку, котрий ви бачили на заході останні кілька днів, — сказав він. — Як я вже говорив, цей замок раніше належав одному місцевому чарівникові. Потрапити туди — не так-то просто, але якщо ти все ж таки там опинишся, то не забувай, що я раб свого брата і буду змушений боротися проти тебе.
— Я тебе розумію, — відповів Абдулла.
Див вперся в землю величезними пазуристими руками й почав підніматися.
— Мушу також зазначити, — сказав він, — що килиму наказано не переслідувати мене. Чи можу я вас покинути?
— Ні, зачекай! — крикнув солдат. Тієї ж миті Абдулла згадав, що забув довідатися про ще одну річ, і запитав:
— А як же джин?
Однак солдат кричав голосніше й заглушив Абдуллу:
— Стій, чудовисько! А чому раптом цей замок тиняється по небу саме тут, га, потворо?!