Рембо
- Автор: Моррелл Дэвид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Рембо». Краткое содержание книги:
Читачам пропонується переклад українською мовою відомих бестселерів Девіда Моррелла, у яких розповідається про карколомні пригоди Рембо у Сполучених Штатах, В’єтнамі та Афганістані. Динамічний сюжет творів зробить читання по- справжньому захопливим. Герой ніколи не підкорюється обставинам, адже він здатен змінювати їх власноруч!
Видання розраховане на широкий читацький загал.
Донецьк-2006
Переклад Ілика Тараса Ігоровича
У супроводі солдата він наближався до дальнього кінця коридору.
Тут? — запитав він.
Відійдіть краще вбік.
Охоронець, тримаючи пістолет в одній руці, іншою відчепив від ременя зв’язку ключів і вставив один із них у замкову шпару. Ключ зі скреготінням повернувся.
Я постою в куточку. На всяк випадок.
Ні.
Охоронець зітхнув.
Я розумію, що мені наказано залишити вас наодинці, але цей тип… В’язні різні бувають, а цей із найнебезпечніших. Я за нього відповідаю. І за вас теж. Хто знає, що йому спаде на думку!
Ні.
Охоронець похитав головою.
Тільки не кажіть потім, що я вас не попереджав. Якщо не хочете, щоб я йшов із вами, візьміть пістолет, інакше…
Помовч!
Траутмен відсторонив вартового та штовхнув двері. Двері важко подалися, і полковник побачив тісну камеру, що потонула в мороці.
Охоронець натиснув на вимикач у коридорі.
Точно! Так я і знав.
У чому справа?
Знущається, як може. Обережно!
Не звертаючи уваги на попередження охоронця, Траутмен зайшов у камеру. Він дістав рукою до стелі та повернув лампочку. Увімкнулось світло.
Полковник обвів поглядом бетонні стіни. До підлоги пригвинчене залізне ліжко. У куті камери — кругла дірка в підлозі, розміром дюйми в три, вона була туалетом. Вузьке, заґратоване віконце під стелею. Захочеш подивитися — не дотягнешся. Та й тягтися нема чого: вікно виходило на стіну сусіднього будинку.
Він продовжував оглядати камеру.
Ліворуч від нього, присівши на підлозі, немов готувався от-от кинутися на гостя, напружившись усім тілом і не зводячи очей з гостя, сидів… Рембо.
Траутмену згадалася пантера в клітці. Ось так цілий день вона бігає по своїй клітці, натикаючись на ґрати, туди-сюди, туди-сюди, а потім скорчиться в куті й чекає чогось, блискаючи шаленим поглядом.
Тільки тепер, опинившись у цьому кам’яному мішку, Траутмен чітко зрозумів, що відбувалося в душі Рембо після того, як двері поліцейської дільниці захлопнулися за ним і ця історія тільки почалась. І відразу поправив себе. Ні, почалася вона набагато раніше.
— Вільно.
Траутмен повернувся, щоб закрити за собою двері, і перш ніж вони захлопнулися з металевим брязкотом, він устиг помітити спрямований на нього вичікувальний погляд вартового.
Я тут побуду, — звернувся до нього солдат через маленький, прикритий ґратами отвір у дверях.
Виконуйте те, що вам наказано, — відрізав Траутмен. — Відійдіть у той кінець коридору й залишіть нас самих.
Але я повинен замкнути камеру.
Виконуйте!
Ключ знову зі скреготом повернувся. Луна кроків вартового завмерла вдалині, і лише тоді Траутмен перевів погляд на бранця, який так і не ворухнувся, хоча полковник, закриваючи двері, навмисно повернувся до нього спиною, таким чином даючи зрозуміти, що довіряє Рембо та покладається на його розсудливість.
Ну що, вільно? — повторив він цього разу з питальною інтонацією.
Відповіддю йому була тиша.
Рембо повільно піднявся, помалу розпрямляючи тіло, що стиснулося в тугу пружину, немов боячись необережного, різкого руху.
Мовчанка ставала нестерпною.
Джоне.
Полковнику.
Рембо полоснув палаючим поглядом по обличчю гостя.
«Розводити різні антимонії цей хлопець не стане, — подумав Траутмен. — Та і я не любитель хитрувати». А вголос вимовив:
Не заперечуєш, якщо я присяду?
І він опустився на скрипуче ліжко. Жорстко. Груба ковдра кололася.
От воно як на батьківщині, — спробував він пожартувати.
Обличчя Рембо спотворила гримаса, він знизав плечима.
Там. На повітрі, у кар’єрі. Може, батьківщина там? А тут… Не знаю. Ці стіни…
Зате я знаю, Джоне. Усе буде добре. Я прийшов допомогти тобі. Я і так зробив усе, щоб ти не потрапив у це пекло.
Рембо фиркнув.
Бувало й гірше.
Теж знаю.
Траутмен подумав про той в’єтнамський табір, де катували Рембо. Він опустив очі, збираючись із думками, і помітив якийсь предмет під ліжком. Пом’ята коробка з-під взуття. Оце так! Єдина неказенна річ тут.
Можна подивитися?
Рембо не відповів.
Думаючи, що мовчазна згода йому вже дана, Траутмен дістав коробку, відкрив її і… у нього перехопило подих.
Твої?
Траутмен проковтнув грудку, що підступила до горла, і почав перебирати старі, потерті фотографії. Примари минулого поставали перед ним. Хлопці з частини спецназу. Ті, що колись були з Рембо. Разом і поодинці. Від одного знімка він не міг відірвати погляду. Рембо! Зовсім ще юний, ретельно виголений, з відкритою посмішкою на обличчі, що зберігало наївний вираз.