Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— Скільки кілометрів до Ялти? — запитав Римський.
Варенуха припинив свою біганину і загорлав:
— Думав! Уже думав! До Севастополя залізницею близько півтори тисячі кілометрів. Та до Ялти накинь ще вісімдесят кілометрів! Але літаком, певно, менше.
Гм… Так… Про жодний потяг не може бути й мови. Але що ж тоді? Винищувач? Хто і в який винищувач пустить Стьопу без взуття? Навіщо? Може, він взуття скинув, прилетівши в Ялту? Знову ж таки — навіщо? Та навіть узутого у винищувач його не пустять! Та й винищувач тут ні до чого. Адже написано, що з’явився до кримінального розшуку о пів на дванадцяту дня, а розмовляв він по телефону в Москві… перепрошую… перед очима Римського постав циферблат його годинника… Він пригадував, де були стрілки. Жахіття! Це було у двадцять хвилин на дванадцяту. То що ж це виходить? Якщо припустити, що відразу після розмови Стьопа притьмом кинувся на аеродром і досяг його, скажімо, через п’ять хвилин, що, між іншим, також неможлива річ, то виходить, що літак, тієї ж миті знявшись, за п’ять хвилин подолав більш ніж тисячу кілометрів? Отже, за годину він долає понад дванадцять тисяч кілометрів!! Такого не може бути, отож його нема в Ялті!
Що ж залишається? Гіпноз? Ніякого такого гіпнозу, щоб пошпурити людину за тисячу кілометрів, на світі немає! Виходить, йому мариться, що він у Ялті! Йому-то, можливо, і мариться, а Ялтинському карному розшукові теж привиджується?! Ні, ні, вибачайте, це щось неможливе!.. Але телеграфують вони звідти?
Обличчя фіндиректора було воістину жахливе. Клямку дверей ззовні в цей час крутили й смикали, і чути було, як кур’єрша за дверима відчайдушно кричала:
— Не можна! Не пущу! Хоч ріжте! Засідання!
Римський, наскільки міг, опанував себе, взяв телефонну рурку й сказав у неї:
— Дайте надтермінову розмову з Ялтою.
«Мудро!» — подумки вигукнув Варенуха.
Але розмова з Ялтою не відбулася. Римський поклав рурку і сказав:
— Як навмисне, лінія зіпсувалася.
Видно було, що зіпсуття лінії його чомусь особливо збентежило і навіть примусило замислитися. Подумавши трохи, він знову схопився за рурку однією рукою, а другою почав записувати те, що казав у рурку:
— Прийміть термінову блискавку. Вар’єте. Так. Ялта. Кримінальний розшук. Так. «Сьогодні приблизно половині дванадцятої Лиходєєв говорив мною телефоном Москві, крапка. Після цього на службу не з’явився і розшукати його телефоном не можемо, крапка. Руку підтверджую, крапка. Заходи стеження вказаним артистом вживаю. Фіндиректор Римський».
«Дуже мудрої» — подумав Варенуха, але не встиг подумати як слід, бо в голові у нього пронеслися слова: «Безглуздя! Не може бути він у Ялті!»
Римський тим часом зробив таке: акуратно склав усі одержані телеграми і копію зі своєї стосиком, засунув стосик у конверт, заклеїв його, надписав на ньому кілька слів і передав Варенусі, кажучи:
— Зараз же, Іване Савелійовичу, сам відвези. Хай вони думають.
«А ось це справді мудро!» — подумав Варенуха і сховав конверта у свій портфель. Потім він ще раз про всяк випадок накрутив на телефоні номер Стьопиної квартири, прислухався і радісно та змовницьки заморгав, показуючи щось на мигах. Римський витягнув шию.
— Артиста Воланда можна попросити? — солодко спитав Варенуха.
— Вони зайняті, — відповіла рурка деренчливим голосом, — а хто питає?
— Адміністратор Вар’єте Варенуха.
— Іван Савелійович? — радісно зойкнула рурка. — Страшенно тішусь, чуючи ваш голос! Як ся маєте?
— Мерсі, — вражено відповів Варенуха, — а з ким я балакаю?
— Помічник, помічник його і перекладач Коров’єв, — торохтіла рурка, — увесь до ваших послуг, любенький Іване Савелійовичу! Орудуйте мною, як самі знаєте. Отже?
— Вибачайте, що — Степана Богдановича Лиходєєва зараз нема вдома?
— Далебі, нема! Нема! — кричала рурка. — Поїхав.
— А куди?
— За місто кататися на машині.
— Я… як? Ка… кататися?.. А коли ж він повернеться?
— А сказав, подихаю чистим повітрям і повернуся.
— Так… — розгублено сказав Варенуха, — мерсі. Зробіть ласку, передайте мосьє Воланду, що виступ його сьогодні в третьому відділенні.
— Слухаюсь. Як же. Неодмінно. Негайно. Обов’язково. Передам, — уривчасто торохтіла рурка.
— Всього найкращого, — дивуючись, сказав Варенуха.
— Будьте ласкаві прийняти, — говорила рурка, — мої найкращі, найпалкіші вітання та побажання! Успіхів! Фортуни! Повного щастя! Всього!
— Ну, певно! Я ж казав! — збуджено кричав адміністратор. — Ніяка не Ялта, він поїхав за місто!