"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
Те, що сказав цей напівнімець, заперечувати було ніяк. Про все це ставилося питання і на недавній секретній нараді в Мінську, де Мюллер був присутній.
Зомбах дивився на Рудіна із все зростаючим інтересом. Еге, в цього красивого хлопця макітра добре варить! Йому імпонувала ще й класична німецька зовнішність Рудіна. Справді, він схожий на якогось кіноартиста. Зомбаху подобалось і те, що він казав. Адже не далі як два тижні тому, коли Канаріс прилітав у «Сатурн», Зомбах сам говорив йому, що гестапо, надмірно і поспіхом стараючись, ускладнює становище в тилу німецької армії. Правда, Канаріс нібито не звернув на це ніякої уваги і відбувся жартом, що, мовляв, за дії гестапо він не відповідає…
— Або взяти питання про приватну торгівлю в зоні окупації,— вів далі Рудін. — Росіяни звикли, що приватної торгівлі нема. Ви її відновили, але не подумали, як обмежити зажерливість торговців. І що ж сталося? Людям жити важко, дістати що-небудь для нормального життя — ціла проблема. У приватників усе є, але вони деруть з обивателів три шкури. Обиватель проклинає торговців, а разом з ними й тих, хто дав їм волю. Хіба не можна прибрати до рук приватників? Можна і треба.
Зомбах і Мюллер перезирнулися. Це вже прямо дивно! Обидва вони згадали недавно одержану окупаційною владою спеціальну директиву з приводу контролю за цінами й джерелами товарів приватних комерсантів.
— Ну гаразд, — сказав Зомбах. — Ви говорите цікаві речі, але вони до нашої роботи не мають ніякого відношення. Ви уявляєте собі ясно, де ви перебуваєте?
— Безумовно. Мені все пояснили. — Рудін глянув на Андросова.
— Ну то як же ви уявляєте собі співробітництво з нами?
— Як? — звів брови Рудін і здивовано глянув на Андросова. — Я ж уже підписав зобов'язання виконувати накази німецької розвідки. Отже, я чекаю наказу, і все…
— Ми вас пошлемо як нашого агента в партизанський загін. Згодні? — запитав Мюллер, не зводячи очей з Рудіна.
— В принципі згоден, — після деяких роздумів відповів Рудін і, помовчавши, продовжував: — Однак мені здається, що при засиланні своїх агентів у партизанські загони ви іноді не враховуєте типових рис воєнного часу — підозріливості. Не можна схопити партизана, умовити його служити Німеччині і послати його туди, де він був до полону. Категорично не можна. Більш правдиво — заслати його зовсім в інший район. У нас у загоні розповідали, як ви повернули одного партизана в загін, що розташований у Задвінському лісі. Його там потрусили, він усе розказав, і його повісили на осиці біля самого шосе, та ще й прикололи до піджака напис: «Доля зрадника». У мене нема бажання йти за ним. Уже якщо це обов'язково необхідно, закиньте мене до партизанів, які далеко від мого загону, і я підберу там потрібних вам співробітників.
— Це треба обдумати, — сказав Зомбах. — Давайте поки що закінчимо. Я прошу вас, Крамер, вийти і зачекати в прийомній. А ви, Андросов, залишайтесь…
Андросов вийшов із кабінету Зомбаха через півгодини і на ходу сухо кинув Рудіну:
— Зайдіть до мене.
У своєму кабінеті Андросов, як зовсім знесилена людина, повільно опустився в крісло:
— Ну, знаєте… — пошепки сказав він.
— А що? — посміхнувся Рудін. — Усе ніби йде нормально. Чи я помиляюсь?
— Більше ніж нормально. Зомбах хотів, щоб ви зараз же почали працювати тут, в апараті, але Мюллер настояв, щоб спочатку вас відправити в партизанський загін.
— Це не страшно. Мюллер, я бачу, дуже насторожений, а він не дурень. Треба дати їм можливість мене перевірити. Ні, ні, все йде добре. Спасибі. На якому режимі мене тут триматимуть?
— Наказано поселити вас у гуртожитку при нашій школі розвідки, це на території гарнізону.
— Вихід у місто дозволяється?
— Як і всім курсантам, лише в неділю і тільки з дванадцяти до трьох.
— Не щедро, але нічого, вправлюся. Була розмова, в який загін посилають?
— Мюллер запропонував саме в той загін у Задвінському лісі, про який ви говорили.
— Чудово! А який у нас сьогодні день?
— Четвер.
— Сподіваюсь, я можу затягнути свою підготовку, щоб мати хоч одну неділю з виходом до міста?
— Звичайно.
— Тоді все в порядку…
П'ять важливих радіошифровок.
Від Бабакіна — Маркову
«Торгівля йде нормально. Зв'язку з Кравцовим і досі нема. Сьогодні було побачення з Рудіним. Далі йде переданий для вас текст: «Все в цілковитому порядку. Андросов погодився і вже зробив для мене багато. Його письмове зобов'язання залишаю в Бабакіна. В найближчий час мене закинуть у Задвінський ліс у загін, де наприкінці літа був повішений зрадник. Я мушу там завербувати агента. Це завдання для мене іспит, і, якщо я його витримаю, за всіма даними, мене візьмуть до апарату. Прошу забезпечити все необхідне для цієї операції. Привіт. Рудін». Рудін дуже поспішав, нічого до його тексту додати не можу. Зобов'язання Андросова перешлю при найближчій можливості. Привіт. Бабакін».