Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
«Забий, — порадив Джейк сам собі. — Все вже позаду».
Гарна думка. От тільки коли надійшов час третього уроку, він уже знав, що нічого не закінчилося. Все лише починалося. Він сидів на вступі до алгебри, спостерігаючи, як містер Кнопф розв'язує на дошці прості рівняння, і з жахом відчував, що на поверхню його свідомості вигулькують нові спогади. Враження було таке, наче він спостерігає за дивними предметами, що повільно спливають на поверхню брудного водоймища.
«Я в якомусь невідомому місці, — подумав він. — Тобто воно стане для мене відомим… чи стало б, якби кадилак мене збив. Це придорожня станція, але той «я», котрий там перебуває, ще про це не знає. Той «я» знає тільки, що це десь у пустелі й що там нема людей. Я плачу, бо мені лячно. Мені лячно, бо може статися, що це місце — пекло».
О третій годині дня, коли Джейк прийшов до Мідтаун–лейнс, він уже знав, що знайшов колонку на стайні й напився води. Вода була крижана і сильно відгонила корисними копалинами. Невдовзі він зайде до стайні й знайде трохи солонини в кімнаті, яка колись правила за кухню. У цьому він був так само непохитно впевнений, як і в тому, що вуличний крамар вибере пляшку «Ю–Ху», а в ляльки з блумінгдейлівського пакета сині очі.
У Джейка наче з'явилася здатність пам'ятати майбутнє.
Того дня в боулінгу він зіграв лише дві партії — першу з результатом 96 очок, другу завершив з 87 очками. Глянувши на його аркуш, Тіммі, хлопець за конторкою, скрушно похитав головою.
— Щось ти, хлопче, сьогодні не в формі.
— Та ви навіть не уявляєте, — сказав Джейк.
Тіммі подивився на нього пильніше.
— З тобою все о'кей? Якийсь ти блідий.
— Здається, я захворів. Вірус. — І Джейк справді не брехав. Він захворів — це вже точно.
— Іди додому й лягай, — порадив Тіммі. — І пий якомога більше прозорої рідини. Джину там, горілки, ну ти знаєш.
Джейк силувано всміхнувся.
— Мабуть, так і вчиню.
Він повільно побрів додому. Перед ним простягався цілісінький Нью–Йорк, Нью–Йорк у його найспокусливішому вигляді — вуличні музиканти на кожному розі виконують передвечірню серенаду, дерева квітують, і всі перехожі начебто в доброму гуморі. Усе це Джейк бачив, але перед його зором відкривалося й інше: ось він ховається в дальньому темному кутку кухні й, затамувавши подих, дивиться, як п'є з колонки чоловік у чорному, страшний, як пес, що вишкірив зуби. Ось Джейк полегшено зітхає, бо примудрився залишитися непоміченим, а чоловік у чорному (людина чи нелюд) уже вирушає далі. Ось Джейк глибоко засинає після заходу сонця, а зорі крижаними крихтами розсипаються на пурпуровому небі суворої пустелі.
Діставши власного ключа й відчинивши двері двоповерхової квартири, Джейк зайшов усередину й подався на кухню в пошуках чогось їстівного. їсти йому не хотілося, то була звичка. Ноги самі несли Джейка до холодильника, аж раптом погляд упав на двері комори і він зупинився. І раптом його осяяло: за цими дверима — придорожня станція, а разом з нею решта того дивного світу, до якого він тепер належав. Все, що від нього вимагається, — зайти й приєднатися до того Джейка, який уже там. І настане кінець моторошній роздвоєності душі, стихнуть голоси, що до хрипоти сперечаються між собою, помер він
о 8:25 цього ранку чи не помер.
Обома руками Джейк потягнув на себе двері комори, обличчя вже променіло осяйною посмішкою від полегшення… та так
і застиг, зачувши пронизливий крик Ґрети Шоу, що стояла на складаній драбині в глибині комори. Бляшанка томатної пасти випала їй з рук і покотилася по підлозі. Куховарка похитнулася і була б приєдналася до томатної пасти, якби Джейк не встиг вчасно підскочити до неї й підтримати.
— Боже праведний! — видихнула вона, хапаючись за серце. — Ох і налякав ти мене, Джонні!
— Вибачте, — пробурмотів Джейк. До каяття домішувалося гірке розчарування. За дверима була лише комора. А він же так вірив…
— А що це ти тут робиш? У тебе ж ниньки боулінг! Я думала, ти повернешся не раніше, ніж за годину! Я ще й попоїсти тобі не встигла зготувати, отож не сподівайся.