Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
— Дивіться ж, докторе! — почув він вигук Коломійця і, озирнувшись, побачив, що Коломієць і Петрова повернулися до дверей.
Вони так дивилися на двері, ніби звідтіля мав зараз увійти хтось дуже цікавий і сподіваний.
Справді, двері до першої кімнати стукнули. Почулися чиїсь повільні, розмірені й важкі кроки в передпокої. Хтось прямував сюди, до цієї кімнати. Потім рипнули двері й на порозі з’явилась висока і ставна постать.
Сахно не покидала своєї машинки. Вона зовсім не звернула уваги на того, що прийшов, і далі вицокувала на клавіатурі. Клавіатура м’яко віддзвонювала і різнобарвно відсвічувала своїми лампочками. Раптом Сахно урвала вицокування і, покинувши машинку, одвернулася від вікна.
Незнайомий зробив два кроки і теж враз спинився біля порога. Доктор Івановський кинув на нього оком. Але він зразу ж подивився вдруге — пильно й уважно.
Постать незнайомого справді повинна була б привернути пильну увагу.
Це був високий ставний чолов’яга, що виглядав ще вищим від свого росту, бо держався напрочуд рівно й випростано. Так виструнчувалися тільки царські солдати на муштрі, його рухи, які він показав, зробивши оті два кроки після порога, могли вразити ще й вимушеною і напруженою непорушністю тулуба.
Він підкидав ноги рівно, не згинаючи в колінах, а весь тулуб у цей час не рухався. Руки його були витягнені й притиснені міцно до боків, голова стирчала прямо, тільки злегка киваючи на кожному кроці. Він був, як механічний манекен або страшний каліка на протезах і в сталевому корсеті.
Але найбільше вражало обличчя чудного незнайомця.
Щоки його були жовтувато-воскові, немов прозорі й трохи спухлі. Губ, рожевих людських губ, власне, не було. М’якість вуст була майже така ж жовто-прозора, як і вся шкіра на щоках. У трохи розтуленому роті видно було два ряди зубів, звичайних білих зубів, але стирчали вони з зовсім безбарвних, прозорих, набряклих ясен.
Обличчя було непорушне, закам’яніле, жодна рисочка не тремтіла в зморшках і складках. Очі були заплющені й запалі.
Доктор Івановський аж здригнувся від несподіваної думки, що пронизала мозок. Він поточився до чудного незнайомця-потвори. Він хотів краще розглянути його.
У цей час Сахно знову відвернулася до вікна, до своєї машинки. Чудний незнайомець, видно, не вразив її, і вона знову взялася цокати на машинці.
Немов тільки й чекавши цього, незнайомець знову підкинув одну по одній свої ноги і зробив кілька кроків назустріч докторові Івановському. Підійшовши зовсім близько, він вдруге спинився. Потім підніс руку і так само надто прямолінійно, немов механічно, простяг її докторові Івановському. Він хотів привітатися.
Доктор Івановський не взяв руки. Нахмурившись, він гостро роздивлявся. До нього підійшла, спинилася й простягала руку нежива істота. Доктор Івановський голову дав би собі відрубати, що то був труп…
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
У великій білій залі було тихо й ясно. Здавалося, ця тиша і ясність були невід’ємними складовими елементами загальної білої чистоти. Біла чистота була тут скрізь і на всьому. Вона панувала необмежено. В залі були білі стіни, біла стеля і навіть біла кахляна підлога. Величезне вікно — на цілу широку стіну — було теж біле, бо було засклене білим матовим склом. Великі лампіони на стелі світили біло й м’яко з-під молочно-білих абажурів. Меблі в кімнаті — довгі та вузенькі столи, високі табурети, вузькі шаховки та етажерки — були також поліровані біло.
Білі були й люди в цій кімнаті. Вони були в довгих білих халатах і куцих білих шапочках на голові. Вони скупчились всі довкола середнього, довгого і вузького, столу і нахилилися над ним. На столі, випроставшись, лежала людина. Вона теж була вся біла. Білі простирадла, білі рушники, біла марля. Проте білою була навіть і та частина обличчя та тіла цієї людини, що не була покрита простирадлами, рушниками і марлею. Ця людина була біла блідістю немочі, вона була під наркозом.
Професор Трембовський кінчив операцію. Цю білу людину він щойно врятував від передчасної смерті. Він розтяв своїм гострим ланцетом її шкіру і м’язи, добувся до нутрощів і вбив передчасну смерть цієї людини, що була саме там, у нутрощах. Він там піймав і вбив люту хворобу, як видирають і нищать бур’ян, що заростає на грядці. Тепер помічники й асистенти професора Трембовського загладжували сліди нищівного бою, що відбувся в нутрощах людського організму. Вони вертали людському тілу його первісну та звичайну форму і вигляд. Вони вклали всі органи на місця, розв’язали кров’яні судини, зашили жирові покрови, м’язи і шкіру. Людина знову набирала нормального вигляду, і ніхто зовні не впізнав би тих величезних змін, що сталися всередині внаслідок відважної операції.