Чвара королів

— Подорож обіцяє бути довгою; збавте боги, щоб князь Слинт протягом неї засумував за товариством. Подбайте, аби ці шестеро приєдналися до нього на борту «Літньої мрії».

Бережняк зиркнув на список імен і всміхнувся.

— Буде зроблено.

— Там серед них є один, — тихо додав Тиріон. — Такий собі Дим. Перекажіть керманичеві, що ніхто не жалкуватиме, якщо того Дима раптом змиє у море ще до Східної Варти.

— Мені казали, північні води дуже буремні, мосьпане. — Пан Джаселин вклонився і пішов собі, розвіваючи киреєю. Дорогою він потоптав чоботями парчову накидку Слинта.

Тиріон посидів сам, потроху смакуючи рештки доброго солодкого дорнійського вина. З’явилися стольники, прибрали посуд, знову зникли; він звелів їм лишити на столі вино. Коли челядь упоралася, до трапезної нечутно ковзнув Варис у просторих шатах кольору лаванди, оточений відповідними пахощами.

— Ви зробили добру справу, і дуже вправно, мій ласкавий пане.

— Чому ж тоді у роті такий гидкий присмак? — Тиріон притиснув пальці до скронь. — Я наказав їм викинути Аллара Дима у море. Відчуваю велику спокусу зробити з вами те саме.

— Наслідки можуть вас розчарувати, — відповів Варис. — Бачте, шторми налітають та зникають, хвилі буяють над головами, великі риби їдять малих, а я помаленьку ляпаю собі плавцями по воді. Чи не стане вам за великий клопіт почастувати мене ковтком того вина, яким щойно так втішався князь Слинт?

Тиріон махнув рукою на глек, суплячи брови.

Варис наповнив собі келиха.

— Ой божечки. Солодке, як саме літо.

І ковтнув ще раз.

— Виноградинки просто-таки співають в мене на язику.

— А я саме гадав, що то за гармидер. Скажіть вашим виноградинкам, хай сидять на язику тихо, бо в мене зараз голова лусне. Отже, винувата моя сестра. Ось що відмовився мені повідомити такий у сім дідьків вірний князь Янос. Золотокирейників до того бурдею надіслала Серсея.

Варис ніяково захихотів. Отже, і він знав.

— Ви чомусь про це не згадували, — грізно спохмурнів Тиріон.

— Та це ж ваша люба сестра, — пояснив Варис, а на обличчі зобразив такий розпач, що трохи не плакав. — Хіба легко таке казати людині про його рідну кров, ласкавий пане? Я боявся, що звістка розіб’є вам серце. Чи знайдете ви ласку мені пробачити?

— Ні! — гримнув Тиріон. — Хай вас лихо вхопить. Разом із сестрою!

Він розумів, що Серсею поки що чіпати не може, навіть якби схотів. А ще ж навіть не зрозумів, хоче або ні. Як болісно — сидіти і кривлятися, втішаючись жалюгідною подобою правосуду над дрібними почварами на зразок Яноса Слинта і Аллара Дима, коли сестра продовжує чинити своє гидке свавілля.

— На майбутнє ви повідомлятимете мені те, що знаєте, пане Варисе. Геть усе, що ви знаєте.

Євнух всміхнувся лукавою посмішкою.

— Це, мій ласкавий пане, може відняти дещицю часу. Я таки знаю чимало різного.

— Але, схоже, не досить, щоб урятувати нещасну дитину.