Твори у 12 томах. Том 04
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #4
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Катерина Корякіна
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 04». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До четвертого тому ввійшли повість «Перед Адамом» (Нью- Йорк, 1907), нариси «Дорога» (Нью-Йорк, 1907) та роман «Залізна П’ята» (Нью-Йорк, 1908).
Я сідаю, не знати як гордий сам із себе. За всі мої поброди це найудатніший стрибок на поїзд. Я знаю, що глупої ночі на останньому тамбурі завжди можна спокійно проїхати кілька станцій, та не хочу звірятися на хвостовий вагон. Тим-то на першій же зупинці біжу наперед з глухої сторони поїзда, поминаю пульмани, пірнаю під спід і вмощуюся на верхнє пруття попід пасажирським вагоном. На другій станції знов кидаюся наперед і пересідаю на інше пруття.
Тут я вже трохи вбезпечений. Гицлі певні, що тру тонули мене під укіс. Одначе довгий день і напружена ніч даються взнаки. До того ж під низом не так вітряно і холодно, і я починаю куняти. Це вже ні к лиху. Спати на прутті все одно що дражнити смерть, тож на станції я вилажу і перебираюсь уперед, на другий сліпень. Тут уже можу лягти й заснути; і я таки засинаю — не знаю, як надовго, бо мене будить ліхтар, піднесений до самого обличчя. Двоє гицлів вибалушилися на мене. Я підібгався, готовий боронитись, і прикидаю, котрий то з них перший «дзизне» мене. Та в них цього нема й на гадці.
— А я думав, тебе трутонули під укіс, — каже той гицель, що тримав був мене за комір.
— Якби ти мене тоді не пустив, то лишився б під укосом за гурт зі мною, — відмовляю я.
— А це б пак чого? — питається він.
— Я б зчепився з тобою і не відпустив, тільки й того, — пояснюю йому.
Вони перегомоніли між собою, а відтак ознаймують свій вирок:
— Ну, ти вже, хло’, їдь собі. Один чорт, тебе не спекаєшся.
І вони йдуть геть, а я маю спокій аж до кінця їхньої дільниці.
Все це я розповів як приклад того, що значить «взяти гору над поїздом». Я вибрав, звісно, зі свого пережиття щасливу ніч і змовчав про ті ночі,— а було їх до лиха, — коли мені пішло набакир і я зостався під укосом.
Наостанку я хочу розповісти, як мені повелося на межі дільниць. На одноколійних трансконтинентальних лініях вантажні поїзди звичайно тут пропускають уперед пасажирські. Доїхавши до тієї станції, я зліз із поїзда й подався шукати товарняка, що мав їхати опісля. Товарняк я знайшов, він стояв готовий на бічній колії. Я забився у вантажний вагон, напівзавалений вугіллям, і враз заснув.
Прочнувсь я від грюкоту відсуваних дверей. Вже сіріло. День вішав холодний і понурий, а товарняк наш іще й не рушав. Якийсь-то «конд» (кондуктор) встромив голову в двері.
— Забирайся звідси, так тебе, розпронатак! — зіпонув він до мене.
Я забрався і вже знадвору дивився, як іде він понад поїздом, оглядаючи кожен вагон. Коли його не стало, я подумав, що йому зроду не спаде на думку, щоб у мене вистачило зухвальства залізти вдруге до того самого вагона, з якого він мене витурив. От я й забрався назад і поновно вклався спати.
Ну, а в того «конда», певно, думки снували рівнобіжно до моїх, бо він вирішив, що саме так я й зроблю. Отож він повернувся і витурив мене.
Тепер, гадаю собі, де б йому подумати, що я зроблю це втрете, і знову заліз до того самого вагона. Однак я вирішив забезпечитись. З другого боку двері було забито. Від верху вугілля я вирив яму попри ті двері та й уклався до неї. Я чув, як відчинились незабиті двері. Вліз той «конд» і зазирнув поверх вугілля. Бачити мене він не міг. Він просто гукнув мені вилазити. Я спробував був відмовчатись. Та коли він почав швиргати на мене зверху грудками вугілля, я піддався і був витурений утретє. А він ще й звістив мене крутими словами про те, що зі мною зробиться, як накриє він мене тут ще раз.
Я змінив тактику. Якщо думки снуються в когось рівнобіжно до ваших, — трутоніть його під укіс, Вломіть нагло плин своїх думок і наверніть їх на інший керунок. Так я і вчинив. Сховався між якісь вагони на сусідній бічній колії і став дивитись. Авжеж, той «конд» прийшов знову до мого вагона. Відхилив двері, заліз усередину, жбурляв грудками до моєї криївки. Видерся навіть на вугілля і зазирнув до неї. Аж цим він удовольнився. За п’ять хвилин товарняк рушив, а «конда» більше не було видно. Я побіг поряд з вагоном, відсунув двері й забрався всередину. Вій уже ні разу не заглядав до мене, і я проїхав у тому вагоні з вугіллям рівно тисячу двадцять дві милі, здебільшого відсипаючись, тільки на кінцях дільниць (де товарняки завжди спиняються на яку годину) виходив жебрати харч. В кінці тисяча двадцяти двох миль я відбіг того вагона через одну вдатну пригоду: мені пощастило на «посиденьки», а не вродився ще той волоцюга, котрий будь-коли не проміняв би «посиденьок» на поїзда.