Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
— Може, й так, — погодилася Гараніна, не поспішаючи запускати мотор — їй справді було цікаво стежити за ходом Антонових думок. — Тільки до чого тут твоя пригода з Крамарем?
— Бо ми з ним практично однолітки. З тобою, між іншим, теж. Плюс-мінус пара років — не різниця в віці. Просто ти, до всього, ще й жінка, в жінок інші підходи до життя та вирішення чоловічих проблем.
— Я читала про таке в журналах. І вже переконалася один раз: те, що ти говориш зараз, називається сексизмом.
— Нехай буде сексизм, — легко погодився Сахновський. — Головне — чоловіки, котрі з юності обрали для себе шлях, подібний до шляху Ігоря Борисовича, поважають та визнають лише один аргумент у суперечці: вміння дати здачі. Звернула, мабуть, увагу, що я — не супермен. Крамар загартований, має досвід тюремного життя, він справжній боєць. І якби припустити неймовірне, що ми з доброго дива виходимо, мов пацани, битися сам на сам, він зробить мене. Справді, мені не соромно в цьому зізнатися.
— Та ясно, — вихопилося в Юлії.
— Ясно, — погодився Антон. — Але наступного дня після такої бійки він приїде до мене з ящиком горілки та повною торбою закуски. Це буде не мирова. Миритися та брататися людина типу Крамаря зі мною не буде. Хоча б тому, що я йому не потрібен для ведення його особистих справ. Проте Ігор Борисович чи хтось його штибу в такій ситуації висловить мені свою повагу. Розумієш? Я не злякався. Як Крамар висловився, повторити зможеш?
— «Мужик не засцяв», — посміхнувшись, повторила Гараніна.
— Ось так. Він показав свою грубу бандитську силу в усій красі. А я замість бігти плакатись ментам, які все одно йому нічого не зроблять, сам поліз напролом. Ось як люди типу Крамаря з’ясовували проблеми ще п’ятнадцять-двадцять років тому. Я ж і питав, чи можна вважати твого Ігоря Борисовича…
— Він не мій!
— Добре — просто Ігоря Борисовича таким собі реліктом з дев’яностих. Результат наочний: ви зустрілися і поговорили. До речі, як розмова? Недарма я по голові отримав і машину побив?
Не кваплячись із відповіддю, Гараніна запустила мотор.
Коли вони вже досить далеко від’їхали від міліцейського відділу, вона нарешті заговорила, старанно добираючи слова:
— Схоже на те, що дарма…
— А докладніше?
— До того, що сталося з моїм братом, Крамар не має жодного стосунку.
— Чому ж тоді уникав зустрічей чи хоча б телефонних розмов? Взагалі — він сам тобі сказав, що ні до чого, і ти йому повірила на слові?
Юлія зітхнула.
— У нас тут, як ти, мабуть, устиг помітити, взагалі не все так просто. І в ділових стосунках, і в особистих…
— У тебе з Крамарем були особисті стосунки?
— Боже збав! Ти не так подумав і не те! Говорячи про особисті стосунки, я маю на увазі просто людські… Ну, спочатку я погано відгукуюся про Ігоря Борисовича перед перспективними закордонними партнерами. Потому в нього зникає будь-яка охота спілкуватися зі мною. Далі Крамар отримує несподівану можливість узяти реванш — відігратися таким точно способом, шантажуючи моїх перспективних зарубіжних партнерів самим фактом наявності в мене сумнівного брата. Котрий може виринути з небуття в будь-який момент і знову почати псувати життя всім довкола. Повір мені, те, що ти вже знаєш про Русика, — насправді дуже маленька і поверхова частина інформації про його, скажімо так, таланти. Тож, Антоне, в мене були всі підстави побоюватися невчасної Русланової появи саме тепер.
— І все ж таки Крамар до цієї історії не причетний.
— Якоюсь мірою він причетний… Руслан дійсно з’явився в Жашкові після дворічної відсутності. Мозок у нього працює чітко і ясно, тут вір мені на слові. Словом, Русик повернувся і якимось незбагненним способом вирахував координати Ігоря Борисовича. Ну, припустімо, це досить легко було зробити — в Крамаря легальна фірма, зовнішньої реклами повно. Але, Антоне, цього мало! Руслан вирахував офісний телефон Крамаря і подзвонив йому саме через те, що знав про наш конфлікт. А конфлікт стався, на секундочку, минулого жовтня. І розголосу, сам розумієш, не набув. Тепер ясно?
Сахновський відкинувся на спинку крісла, наморщив лоба.