Син Сонця — Фаетон
- Автор: Руденко Николай Данилович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-31-2
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Син Сонця — Фаетон». Краткое содержание книги:
Ці та інші важливі питання людського буття розглядає автор на сторінках науково-фантастичного роману, в основі якого — доля загиблої планети Сонячної системи, що містилася між орбітами Марса та Юпітера.
Хлопчик завжди був з Миколою значно сміливішим, ніж з батьком, а сьогодні тримався цілком невимушено. Та й Микола забув про те, що Алочі — його учень. Віднині хлопець мав замінити Миколу, по суті він уже не учень, а молодший брат, на якого старший покидає немічного батька.
Вони заглибились у лісові хащі. Тут було вогко, сонячне проміння губилося в густих кронах дерев, і зеленкуваті сутінки оповили міцні стовбури. Десь поблизу зашаруділа трава, тріснула суха гілка, гойднулася могутня павутина ліан. Алочі насторожено зупинився, а Микола дістав із кишені невеликий циліндрик — подарунок Рагуші, що мовою фаетонців називався жуго. В тому циліндрику ховалася така могутня променева сила, що найбільші дерева — в десять людських обхватів — падали від неї, мов лугова травиця від дотику гострої коси. Проте Микола ще ні разу не скористався з цієї зброї — на їхньому материку хижаків водилося мало.
Поміж дерев з’явилася гора темної шерсті. Незграбно перевалюючись, вона посувалася їм назустріч, підминаючи під себе чагарники й візерунчасте листя папороті. То була велетенська сумчаста ведмедиця. Вона йшла до них, довірливо зблискуючи круглими очиськами. Мабуть, їй не доводилось бачити отаких двоногих істот, і вона спокійно оглядала їх.
Колонія Ечуки-батька не вдавалася до полювання. Очевидно, батько мав на меті убезпечити своїх вихованців від передчасного знайомства з запахом живої крові. Вже на п'ятому оберті Микола привчав дітей користуватися бумерангом, але то були тільки спортивні вправи. Батько ж казав, що мисливству й риболовлі почне навчати їх лише на п'ятнадцятому оберті.
Микола спокійно стежив то за ведмедицею, то за своїм вихованцем. Тим часом Алочі нетерпляче тупцював на місці, наче в ньому визрівало якесь відчайдушне рішення. Рука його лягла на бумеранг, що стирчав за поясом. Він кидав благальні погляди на вчителя, ніби просив дозволу помірятися силами з велетенським звіром. Потім, забувши про вчителя і про все на світі, блискавичним рухом вихопив із-за пояса бумеранг і так неждано метнув у ведмедицю, що Микола не встиг зупинити його за руку. Бумеранг влучив просто в око. Тварина люто заревіла й рушила на мисливця. Роззявлена паща з гострими іклами наближалась до хлопчика, а він, поволі задкуючи, інстинктивно обмацував свій пояс. Та другого бумеранга в нього не було. Миколі довелось натиснути кнопку жуго. Відтята голова звіра покотилася до ніг Алочі, а гора шерсті, важко осідаючи, загородила собою дупло могутнього дерева.
З грудей Алочі вихопився крик божевільної радості. Він упав на голову ведмедиці, наліг на неї грудьми й почав смоктати свіжу теплу кров.
Микола мовчав. Він думав про те, що цієї хвилини відбулося перше на цьому материку полювання і вперше людина скуштувала теплої крові. Його вразила сміливість і спритність Алочі. Хлопчикові бракувало тверезості, він ще не вмів зважувати свої сили, але вже зараз можна було сказати, що з нього виросте справжній мисливець. А його несподівана хижість… Чи можна на неї нарікати? Микола давно казав батькові, що дітям бракує м'яса, але батько ніби чогось боявся. Чого ж тут боятися? Людина була й лишиться нещадним хижаком, кров і м'язи тварин — диких чи свійських — були й ще довго будуть для неї звичайною поживою…
Алочі, напившись крові, вхопився цупкими руками за ліану, швидко видерся на дерево, ніби очманілий, крикнув у джунглі:
— Ге-гей, лісові ведмеді!.. Ваша кров дуже смачна! Алочі питиме вашу кров…
Він мовби сп'янів. Стрибаючи з гілки на гілку, повисав над Миколиною головою, співав якусь незбагненну пісню, і налякані папуги лементували у верхів'ях дерев. У джунглях зчинився галас, птахи і звірі перегукувалися тривожними голосами, ніби передчуваючи якусь небезпеку. Це передчуття було не марне: народився справжній володар усього живого на материку. Сьогодні він уперше відчув свою повновладність; вона сп'янила його до безуму, він не міг приховати цього сп'яніння навіть перед учителем.
Миколі також передалась напівдика веселість Алочі. Вийшовши з лісу, вони разом вибігли на скелю, що височіла над дзеркальною поверхнею широкого озера. Алочі розігнався і стрибнув униз головою. Микола дивився, як його спритне тіло розтинало воду, і думав про велику людинотворчу місію батька. А в пам'яті жевріла батькова розповідь про Юпітер…