Містичний вальс

Отже, про прихильності та уподобання, нагадала собі Лана, роздягнувшись і вмощуючись у ліжку. Ясна річ, провести в цій країні все життя — то така кара, гірше не придумаєш, хоча за її гріх ледь не замала, та все ж… вона хоче назад. Туди, де падає сніг і їздять трамваї, туди, де, прикрашені сріблястими кульками та шоколадними цукерками, стоять в очікуванні свята пухнасті ялинки, туди, де в церквах співатимуть «Слава, о, Вишній», вона хоче до Львова та Києва — двох міст, які назавше поділили між собою її серце, вона хоче на батьківщину. І дарма, що насправді усім начхати, жива вона чи померла — вона жива. І народилась вона не в дивовижній, неіснуючій країні під назвою Рутенія, а там, де воліє бути похованою — на Україні. А Олесь… що ж, ніяке кохання не з’єднає вужа та їжака — то тільки в анекдоті від такої злуки родиться два метри колючого дроту. Крім того, король одружений. Жонатий. Не вільний. Як багато визначень для одного простого факту — Олекса має жінку.

Світлана торкнулась пальцями своїх трохи припухлих від поцілунків губ, і замислилась — Бог їй свідок, уперше за всі ці роки без Сергійка і сина, серйозно замислилась над тим, чи добре вона чинить, бажаючи чужого чоловіка. Ці роздуми настільки збентежили її, що вона в ліжку аж сіла від несподіванки — цей хід думок просто збивав її саму з пантелику. Так, позиція церкви в цьому питанні не дає ніякого простору для двоякого тлумачення. Жадати чужого — гріх, а добиватись чужого — гріх подвійний, бо бажання часто бувають несвідомими чи напівсвідомими, а ось дії такими не бувають, принаймні, у нормальних людей. Та що ж робити їй, чиє життя ніяк не вміщається в куцу схему «гріх-святість»? І що взагалі з нею коїться? Чому вона так гостро відчуває, що чинить погано, гуляючи та цілуючись із чужим мужем, чому терзається безплідним почуванням вини від того, що бажає того чоловіка, бажає більше, ніж хоче собі зізнатися — вона, яка раніше і слова такого не знала — «вина». Невже це нарешті обізвалось її хворе сумління? А вона, грішна, думала, що придушила його, мов ті краяни з Олесевої легенди — світло, так ні ж — як з’ясувалось, лишень приспала. В тому світі вона ніколи не оперувала архаїчними поняттями на кшталт «добре-погано», «морально-аморально». Її цікавили інші — «корисно-шкідливо», «вигідно-збитково», і всі вони розглядались крізь призму власної користі. І що ж тепер? Вона опинилася в країні, де користь, на яку вона може розраховувати, нічим їй не зарадить, де вигода — це як китайська грамота, і ніхто не годен розібрати, а що ж воно таке і з чим його їдять? Тут мало турбуються про вигоду, в усякому разі, про власну, приватну, і ставлять інтереси держави вище за власні. І стає зрозумілим, що король, який кохається із зайдою, яка мов з неба впала, не дуже придатний для керування державою. Кохається… Лана сіла на постелі, підтягнувши ноги так, щоб охопити коліна руками. Їй стало холодно і вона зіщулилась, немов полите крижаною водою цуценя. Щось занадто часто вона згадує Олеся та любов у якості словосполучення — ой, не до добра це! Та звідки, ну звідки вона взяла, що король її кохає? Нізвідки. Це все від манії величі та комплексу неповноцінності, якими вона страждає одночасно і в тяжкій формі! Помітно навіть їй, що подружнє життя монаршої пари не те, про яке складають солодкі сонети, ось король і вирішив трохи розважитись. А чом би й ні? Хто стане йому на заваді? Крім того, цілком можливо, що він почуває до неї вдячність за врятоване життя, сам же казав «Дякую», а вдячність часто плутають з любов’ю, дехто певен, що це одне і те ж. Тому не варто їй…