Випробування вогнем

Коридор змінювався коридором, а Томас із Брендою майже не розмовляли, на розвилках або перехрестях звертаючи то ліворуч, то праворуч. Попри недавній сніданок, енергії Томасу вистачило ненадовго, і за кілька годин йому нарешті вдалося вмовити Бренду зупинитися і перекусити.

— Я так розумію, ти знаєш дорогу, — промовив Томас, коли вони вирушили далі. Для нього всі коридори здавалися однаковими. Брудні, темні. Якщо не вогкі, то порохняві. В них панувала тиша, що її порушувало тільки крапання води й шурхіт одягу при ходьбі. Підошви черевиків глухо вдарялися об голий бетон.

Бренда раптом різко обернулася і, посвітивши Томасу в обличчя ліхтарем, прошепотіла:

— Страшно?

Аж підскочивши, Томас відштовхнув дівчину.

— Годі вже дурниць, — гримнув він. Почувався він повним бовдуром — від страху серце мало не вибухнуло в грудях. — Так ти схожа на…

Бренда опустила ліхтарик, але погляд її був спрямований Томасу просто в очі.

— На кого?

— Забудь.

— На психа?

Від цього слова Томас відчув укол у серці. Йому не хотілося так думати про Бренду.

— Ну… так, — буркнув він. — Вибач.

Розвернувшись, Бренда рушила далі, світячи ліхтариком поперед себе.

— Я і є псих, Томасе. У мене Спалах, а це означає, що я псих. І ти теж.

Томас наздогнав її.

— Ти ще не кінчений псих. І… я теж, правильно? Ми дістанемо ліки й не встигнемо збожеволіти.

Хоч би Щур не брехав!

— Чекаю не дочекаюся. І — так, я знаю, куди йти. Дякую, що віриш мені.

Вони продовжили шлях, минаючи ріг за рогом, один довгий коридор за іншим. Неквапливий розмірений крок допоміг Томасові не думати про Бренду, і він почувався значно ліпше, ніж останні кілька днів. Розум немов занурився в напівдрімоту, підкидаючи спогади про Лабіринт і Терезу. Здебільшого про Терезу.

Нарешті Бренда привела його у просторе приміщення, з якого в різні боки тяглася велика кількість коридорів. Напевно, тут сходилися тунелі з різних будівель.

— Центр міста? — запитав Томас.

Бренда зупинилася перепочити — присіла біля стіни, прихилившись до неї спиною, і він до неї приєднався.

— Більш-менш, — відповіла дівчина. — От ми вже й півдороги до кордону подолали.

Новина Томаса порадувала, от тільки він не міг позбутися відчуття, що підвів інших. Де зараз Мінхо, Ньют і всі глейдери? Він почувався гнилоголовим через те, що не пошукав їх, не впевнився, що вони не втрапили в халепу. А може, вони давно вийшли з міста?

Томас здригнувся від різкого виляску, ніби луснула лампочка.

Бренда вмить перевела промінь ліхтарика на той звук. Тунель, з якого вони з Томасом вийшли, потопав у мороці, хіба що на сірому тлі чорніли патьоки води.

— Що це було? — прошепотів Томас.

— Стара лампочка, — байдуже відповіла Бренда і поклала ліхтарик на долівку, променем до стіни навпроти.