Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Це був ще один релігійно вмотивований політичний союз часів Реформації та Контрреформації: Тридцятирічна війна, у якій країни Європи розділилися переважно на основі релігійних поглядів, завершилася лише 5 років тому. На сході Європи релігійна війна тільки починалася. Недолуго було б у дусі міфа про «воз’єднаннчя» звинувачувати московські еліти чи козацьких старшин у тому, що вони не вважали одне одного братами й членами одного народу. Обидві сторони потребували перекладачів, щоб зрозуміти одна одну, і листи Хмельницького до царя, що збереглися в російських архівах, здебільшого є у перекладах, виконаних такими перекладачами. Традиція Київської Русі, представлена історичною пам’яттю та віросповіданням, існувала й тоді, але вона була втілена лише в кількох рукописних хроніках.
Чотири століття існування в різних політичних умовах, під управлінням різних держав, зміцнили давні мовні та культурні відмінності, що відділяли майбутні Україну та Білорусь від майбутньої Росії. Ці відмінності в політичній культурі вийшли на перший план, коли Хмельницький та козацькі полковники хотіли обговорити з московським послом Василем Бутурліним умови майбутньої угоди; той сказав їм, що цар ставитиметься до них краще, ніж король, але відмовився вести переговори. Хмельницький заперечив, сказавши, що вони звикли вести переговори з королем та його представниками, але Бутурлін відповів, що польського короля, який є виборним монархом, не можна прирівнювати до російського царя, чия влада є спадковою. Він також відмовився присягнути щодо щедрих обіцянок, розданих козакам: цар, сказав Бутурлін, не присягає своїм підданим. Хмельницький, який потребував московських військ якнайшвидше, погодився присягнути на вірність цареві без присяги у відповідь.
Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що має зв’язувати обов’язками обидві сторони. З боку Хмельницького, він та його держава потрапляли під протекторат царської влади. Вони обіцяли відданість та військову службу в обмін на захист, пропонований Московською державою. Цар, однак, сприймав козаків як нових підданих, щодо яких він не матиме жодних зобов’язань після того, як надасть їм певні права та привілеї. Що ж стосувалося його прав на нову територію, то він мислив династичними категоріями. Він та його двір перебирали під свій контроль міста Київ, Переяслав та Чернігів, які цар сприймав як свою вотчину, успадковану від Рюриковичів. Те, що нова династія була Романових, а не Рюриковичів, загубилося в пилу переговорів.
Незалежно від правових та ідеологічних основ Переяславської угоди, цар виконав обіцянку Бутурліна й дав козакам те, на що ніколи не погоджувався польський король: визнання козацької державності, 60-тисячного козацького реєстру та привілейованого статусу для нерухомості козаків. Він також визнав вольності, що ними користувалися інші соціальні верстви за польських королів.
Однак угода перш за все заклала умови для військового альянсу. Вона не встановлювала західного кордону козацької держави — він міг бути там, куди дійдуть козацькі коні. Московська та козацька армії вступили у війну проти Речі Посполитої на окремих фронтах: козаки, підтримані московськими корпусами, почали наступальні дії в Україні в межах Польського королівства; московські війська почали наступ під Смоленськом і рушили на захід через Білорусь і потім у Литву. Спільний наступ московських та козацьких військ дав неочікувані наслідки. Хоча польським та литовським військам за підтримки кримського хана вдалося чинити ефективний спротив, улітку та восени 1655 року польсько-литовський контрнаступ провалився: козаки знову обложили Львів, а московські війська увійшли до Вільна, столиці Великого князівства Литовського.
Це був початок епохи, що увійшла до історії Польщі під назвою Потоп. У глиб Речі Посполитої просувалися не лише козацька та московська армії: у липні 1655 року до них приєдналися шведи, які почали власний наступ, перетнувши Балтійське море. До жовтня в руках шведів були Варшава та давня столиця Польщі — Краків. Стривожені перспективою краху Польщі та швидкою експансією Швеції, яка тепер претендувала на захоплені московськими військами землі Великого князівства Литовського, восени 1656 року московські дипломати уклали Віленське перемир’я, що поклало край польсько-московській війні. Хмельницький та козацькі старшини були розгнівані тим, що їх не допустили на переговори. Сепаратний мир з Польщею залишив козаків наодинці з їхнім традиційним ворогом. Стосовно них цар зрадив свій головний обов’язок за Переяславським договором, так як його розуміли козаки, — військовий захист своїх підданих.