25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Саме в Англії Ґанді вперше зацікавився організованою боротьбою робітників за свої права. Коли він дізнався, що кардинал Манінг надав допомогу докерам-страйкарям, то разом зі своїм другом прийшов на прийом до кардинала, щоб висловити йому свій захват.
В Англії Ґанді дізнався, що не всі європейці їдять м’ясо, що серед них теж є вегетаріанці. Це відкриття його настільки вразило, що він став активістом вегетаріанського руху і навіть певний час був секретарем Асоціації вегетаріанців одного з лондонських районів.
За коротких три роки Ґанді осягнув свою мету — пізнав, наскільки це можливо взагалі, світ європейської культури та релігії, здобув фах, а водночас залишився щирим патріотом своєї приниженої країни.
Повернувшися на початку 1891 року до Індії, Ґанді вже не застав матері, родина переживала фінансові труднощі. Почати працювати за набутим в Англії фахом йому не вдалося. Адже Ґанді практично не знав традиційного індійського та мусульманського права, яке на той час застосовувалося в індійському судочинстві не меншою мірою, ніж британське право, яке він вивчав у Англії. Окрім того, юридична система Британської Індії була наскрізь корумпованою, а Ґанді брати участь у жодних корупційних діях принципово не бажав. Але, мабуть, найважливішою причиною невдалого старту його професійної кар’єри були… несміливість та сором’язливість, які 22-річний Ґанді зберіг із дитячих років. «Мій дебют відбувся в суді з дрібних цивільних справ, — згадує Ґанді. — Я виступав на боці відповідача і мав піддати перехресному допитові свідків позивача. Я підвівся, але тут душа моя провалилася в шлунок, голова пішла обертом, і мені здалося, немов приміщення суду завертілося переді мною. Я не зміг вимовити жодного питання. Суддя сміявся, а адвокати насолоджувалися видовищем. Я сів і сказав своєму клієнтові, що не можу вести справи».
Старший брат Ґанді, який емігрував до Дурбана в південноафриканській провінції Наталь, попросив його приїхати, аби представляти в суді інтереси одного індійського купця, який зайшов у майновий конфлікт зі своїм колегою-земляком. Ішлося про великі кошти, а судочинство в Наталі чинилося за англійськими законами, яких не знали адвокати-індійці. Ґанді погодився і вирушив у дорогу. Він сподівався, що повернеться додому десь за півроку, але судилося інакше — Ґанді прожив у Південній Африці довгих 24 роки.
Справа, якою займався Ґанді, тягнулася близько року, апеляції та контрапеляції вимагали великих витрат, спірне майно було під арештом, і перед обома багатими купцями постала загроза банкрутства. І саме Ґанді вдалось умовити й позивача, й відповідача згодитися на третейський суд одного з лідерів індійської громади Наталю. Було досягнуто компромісу. Завдяки цьому Ґанді набув великого авторитету серед індійців Південної Африки.
Саме в Африці Ґанді вперше в житті реально зіштовхнувся з расизмом. В Англії до нього ставилися як до освіченої людини, а в рідному місті він так рідко зустрічав англійців, що ні про яку дискримінацію не йшлося. Однак у провінції Наталь усе було інакше. Ґанді змушували їздити в потягах у вагонах третього класу, хоча він брав квиток у перший клас, їхати на підніжці, а не всередині диліжанса, мовчати, коли його зіштовхували з тротуару. Білий «вищий світ» маленького провінційного містечка не допускав до себе успішного адвоката лише через смаглявий колір його шкіри. Він був «кольоровий», а це тавро не могли переважити ні освіта, ні гарні манери, ні вишуканий одяг, ні моральні якості. Одного разу його викинули з вагона першого класу потяга до Преторії тільки через те, що він не білий. Цілу ніч Ґанді просидів у роздумах на залізничній станції Маріцбурґ. І вирішив присвятити своє життя захисту честі та гідності — ні, не своїх особисто. А дискримінованого індійського населення Південної Африки.