Прірва для Езопа

Отож я, накульгуючи на праву ногу, бо розтер новими черевиками п'ятку до крові, відволікав Бога від його прихильників із більш важливими справами своїми дурними теревенями і проханнями і, наближаючись до вокзалу, відчував, як на мене навалює тяжка хвиля депресії, круто замішана мігренню, гемороєм і розладом шлунку.

Якби я спершу подався до вбиральні, а тоді за рюкзаком, то, мушу іще раз констатувати, може і не сидів би тепер в оцій комірчині, а мої казкові феї, дві мої чарівні голубки, мої кохані приятельки — мені просто мороз шкірою — були б живими, і я б, можливо, отримував би від них коротенькі листи і обнюхував би їх, і обливав би їх сльозами і, ймовірно, ми б навіть стрічалися раз на рік десь на нейтральній території аби зіграти в підкидного…

Але сталося так, що мої палкі благання потрапили кудись там до небесної канцелярії, їх було прихильно розглянуто, затверджено і відіслано з кур'єром саме тоді як я заходив до вокзалу. Той кур'єр набрав вигляду огрядної тіточки, яка шваброю перегородила вхід до вбиральні, і я, мало не непритомніючи від гейзеру, що бив у моєму шлунку (бо, бачите, замість поставити собі клістир я з'їв три банани і запив оте кислим молоком, чого вам щиро не раджу робити), замість ту бабиську відштовхнути, а швабру потрощити об її дурну спину, я поплівся до автоматичної камери схову, витяг наш спільний рюкзачок, а тоді, усе прискорюючи ходу, кинувся до диких нетрів, що кущилися по ту сторону залізничної колії.

Дозвольте мені перескочити півтори найпринизливіші години мого життя, а ви можете повірити, що принижень у ньому було без числа, і якби я заходився їх тут перед вами перераховувати, то ви б просто здивувалися, бо як говорила Віра, із таким ступенем віктимності, як у мене — просто не живуть.