Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Задля досягнення визначеної мети законодавець унормував у п. 1 розд. XV Конституції України аксіоматичне правове положення про те, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Основним Законом, є чинними у частині, що не суперечить йому. Таким чином, коментоване положення розд. XV чітко встановило межу легітимності системи чинного на час прийняття Конституції України законодавства: ті закони та інші нормативно-правові акти, які відповідали Основному Закону, зберігали свою чинність, а ті, які суперечили Основному Закону, мали бути приведеними у відповідність до конституційних положень, або ж втратити чинність.
Утім втрата чинності законом чи іншим правовим актом могла відбутися виключно внаслідок визнання їх спеціально уповноваженим органом неконституційними. Натомість на день прийняття Основного Закону Конституційний Суд України, який згідно зі ст. 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України, іще не був сформований. До його створення тлумачення законів згідно з п. 6 Перехідних положень здійснювалося Верховною Радою України. Але після формування Конституційного Суду України, який розпочав свою діяльність 18 жовтня 1996 р., через два дні після прийняття Закону України «Про Конституційний Суд України», Верховна Рада України втратила свої повноваження щодо офіційного тлумачення законів України.
До прийняття Конституції України 1996 р., котра утвердила президентсько-парламентську форму правління та закріпила не лише принцип поділу влади, а й систему стримувань і противаг між гілками влади, Президент України мав значні повноваження щодо здійснення своїх владних функцій, видаючи укази із різних питань суспільного та державного життя. Із прийняттям у 1996 р. Конституції України нормотворча діяльність Президента України отримала свою чітку предметну компетенцію, визначену в частині першій ст. 106 Основного Закону. До того ж ст. 92 Конституції України визначила вичерпний перелік питань, які визначаються чи встановлюються законами України, а делегування законодавчих повноважень суперечило змісту конституційного принципу поділу влади у державі.
Водночас п. 4 Перехідних положень зберігав за Президентом України на три роки право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не урегульованих законом, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 Конституції України. Відповідні укази Президента України мали спеціальний правовий режим набуття чинності. Передбачалося, що коли протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю голосів від її конституційного складу, відповідний указ Президента України вступав в силу і діяв до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. Таким чином, на тимчасовий період запроваджувалася практика конкурентної нормотворчості у сфері економічної політики держави. Нерідко укази Президента України підміняли собою відповідні закони України. Утім ця міра була вимушеною з огляду на потребу оперативного регулювання суспільно-економічних питань на тлі масштабних кризових явищ у національній економіці. У 1999 р. Президент України втратив право видавати такі укази.
Важливий блок Перехідних положень Основного Закону стосується визначення правового тимчасового режиму обмеження конституційних прав і свобод людини. Так, п. 13 розд. XV встановлює, що упродовж п’яти років з дня прийняття Конституції України зберігається існуючий до цього порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Натомість частина друга ст. 29 та ст. 30 Конституції України, які узгоджуються зі статтями 5, 6 та ін. Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Україною, встановлюють, що ніхто не може бути заарештований, або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, а також гарантують недоторканність житла і не допускають проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не інакше як за вмотивованим рішенням суду. Зміст наведеного конституційного положення посилює конституційні гарантії особи та її житла та приводить їх у відповідність до європейських стандартів у сфері особистих прав і свобод людини.