Цивілізація статусу
- Автор: Шекли Роберт
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: BOOKCHEF
- ISBN: 978-966-993-202-0
- Переводчик: Ольга Бершадська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Цивілізація статусу». Краткое содержание книги:
Героєві доводиться подолати чимало випробувань, щоб вибороти своє право на спокійне життя в новому світі. Однак думки про земне минуле не дають спокою ані йому, ані його друзям. Чи зможе він повернутися на Землю? І що чекає на нього після повернення?
— Я розумію вас. Але вам не здається, що ви говорите досить небезпечні речі?
— Я знаю. Але, чесно кажучи, мене це не хвилює. Нехай відправляють на Омегу, якщо бажають. Тут мені нічого робити.
— То ви чули про Омегу?
— Кожен, хто пов'язаний із зоряними кораблями, знає про Омегу. Рейси між Омегою і Землею — це єдині рейси, якими курсують наші кораблі. Ми живемо в жахливому світі. Особисто я покладаю провину на духовенство.
— Духовенство?
— Безперечно. Ці святі дурні з їх нескінченним патяканням про Церкву духа людського втілення. Цього достатньо щоб забажати хоч якогось зла...
Громадянин Отець Боерен, 51 рік, священнослужитель. Величний огрядний чоловік у жовтій рясі й білих сандаліях.
— Саме так, сину, я абат місцевого відділення Церкви духа людського втілення. Наша церква є офіційною і єдиною релігією на Землі. Наша релігія — релігія всього людства. Вона складається з найкращих елементів усіх колишніх релігій, як основних, так і другорядних, майстерно поєднаних в єдину все-охоплюючу віру.
— Громадянине абат, чи не існувало суперечностей поміж доктринами різних релігій, які складають вашу віру?
— Суперечності існували. Але засновники нашої нинішньої Церкви відкинули всі дратівливі моменти. Ми шукали злагоди, а не протиріч. Нам вдалося зберегти лише певні колоритні аспекти ранніх великих релігій, ті їхні положення, які можуть поєднати людей. Ніколи не було жодного розколу у нашій релігії, тому що ми все приймаємо. Можна вірити у все, що завгодно, доки це не суперечить Духу людського втілення. Бо це — справжнє поклоніння людині. І Дух, який ми визнаємо, — це дух божественного і святого Добра.
— Могли б ви дати визначення поняттю Добра, громадянине абат?
— Безумовно. Добро — це сила всередині нас, яка надихає людей до одностайності й підпорядкування. Поклоніння Добру — це, по суті, є поклонінням самому собі, а отже, єдино правильним. Особистість, яка поклоняється сама собі, це ідеальна соціальна істота, яка зайняла свою нішу в суспільстві і готова використати будь-яку можливість для просування нагору. Добро лагідне, оскільки воно є реальним відображенням Всесвіту, люблячого і милостивого. Добро вічне і незмінне, хоча воно приходить до нас у… У вас якийсь дивний погляд, юначе.
— Вибачте, громадянине абат. Мені здалося, що я вже десь чув цю проповідь або дуже подібну.
— Істина залишається істиною, хто б її не виголошував.
— Звичайно. Ще одне запитання, сер. Чи не могли б ви розповісти мені про релігійне напучування дітей?
— Це обов'язок сповідальних роботів.
— Он як?
— Ідею цього запозичено із стародавнього трансцендентального фрейдизму. Сповідальний робот навчає дітей і дорослих. Він відчуває їхні особистісні проблеми в межах суспільної матриці. Це їхній постійний друг, соціальний наставник, релігійний вчитель. Як робот такий сповідник здатен точно, однозначно відповісти на будь-яке запитання. Це сприяє великій справі досягнення Одностайності.
— Я зрозумів, чим займаються сповідальні роботи. А що роблять люди-священики?
— Вони стежать за сповідальними роботами.
— Чи навчають ці роботи дітей на закритих заняттях?
— Я не можу відповісти вам на це запитання.
— То вони таки займаються там із дітьми?
— Я справді цього не знаю. Закриті заняття є закритими для абатів, як і для інших дорослих.
— За чиїм наказом?
— За наказом начальника секретної поліції.
— Зрозуміло... Дякую, громадянине абат Боерен.
Громадянин Еньен Дравівіан, 43 роки, урядовий службовець. Миршавий чоловічок, виглядає занадто старим і стомленим, як на свої роки.
— Добрий день, сер. Ви кажете, що працюєте в уряді?
— Саме так.
— Це уряд штату чи федеральний?
— Обидва водночас.
— Зрозуміло. Ви довго працюєте на цій службі?
— Приблизно вісімнадцять років.
— Так, сер. Ви не проти назвати мені вашу конкретну посаду?
— Чому ж ні. Я — начальник секретної поліції.
— Зрозумів, сер. Це дуже цікаво. Я...
— Не хапайтесь за свій лазерний пістолет, колишній громадянине Барренте. Можу вас запевнити, він не буде працювати в захищеній зоні поблизу мого будинку. І якщо ви його витягнете, то постраждаєте.
— Як саме?
— У мене є свої засоби захисту.
— Як ви дізналися моє ім'я?
— Я дізнався про вас майже тієї ж миті, як ви ступили на Землю. Ми маємо для цього деякі засоби. Але можемо поговорити про це в будинку. Ви не зайдете?