Прозріння

Несвоєчасність усіх цих наративних відступів, те, що ми гальмували свою оповідь, удаючись до недоречних екскурсів, зрештою, відкрила нам, хоч і запізно, що ми й не помітили, як події не стали чекати нас, а пішли вперед, і ми, замість ретельно виконувати обов’язок оповідача історій і повідомляти читача, що має відбутися, не маємо тепер іншої ради, як розповідати про те, що вже відбулося. Всупереч тому, що ми припускали, натовп не розсіявся, маніфестація тривала й тепер посувалася густою масою по всій ширині вулиць у напрямку, як можна було збагнути з викриків, палацу керівника держави. А дорогою вони мали проминути не більше й не менше як резиденцію прем’єр-міністра. Журналісти преси, радіо й телебачення, які пересувалися в голові маніфестації, нервово заповнювали свої аркуші паперу, телефоном повідомляли про хід подій редакції, в якій вони працювали, збуджено висловлювали свої професійні тривоги й особисті тривоги як громадян, Схоже, ніхто тут не знає, що має відбутися, але ми маємо причини боятися, що натовп готовий узяти штурмом президентський палац, не виключаючи, принаймні це дуже ймовірно, розграбування офіційної резиденції прем’єр-міністра й усіх міністерств, які опиняться на його шляху, ідеться не про апокаліптичне передбачення нашого страху, досить поглянути на спотворені обличчя всіх цих людей, і не здається перебільшенням сказати, що кожне з них прагне крові й руїни, й тому ми не можемо не прийти до трагічного висновку, хоч багато з нас ще не наважуються сказати це вголос і звертаючись до всієї країни, що уряд, який виявив свою ефективність за інших обставин і тому здобув аплодисменти чесних громадян, вчинив украй необачно, коли вирішив покинути столицю, полишивши її інстинктам розлюченої юрби без патерналістської й переконливої присутності представників влади на вулицях, без поліції з її сльозогінним газом, без водометів, без собак, без тих засобів, коли все можна висловити одним словом. Балачки про неминучість катастрофи піднялися до інформативної істерії, коли натовп підійшов до резиденції керівника уряду, невеличкого буржуазного палацу, збудованого у стилі пізнього вісімнадцятого сторіччя, там викрики журналістів перетворилися на перелякані зойки, Ось тепер, ось тепер, ось тепер усе може статися, нехай свята діва захистить нас від небезпек, захистить славну історію нашої батьківщини, нехай душі предків, дивлячись із небес, погамують лють цього народу. Усе й справді могло статися, але, зрештою, нічого не сталося, лише невеличка частина людей відокремилася від маніфестації й зупинилася на перехресті вулиць, де стояв невеличкий палац прем’єр-міністра зі своїм садочком, решта маніфестації посунула далі по широких вулицях, якби тут були арифметики з поліції, вони сказали б, що на вулиці вийшли не більш як півсотні тисяч людей, хоча їхня справжня кількість, коли ми порахуємо їх по одному, була вдесятеро більшою.