Пес Баскервілів

— Мої дослідження довели без усякого сумніву, що родинний портрет не збрехав і що ця людина — справді Баскервіль. Він був сином того Роджера Баскервіля, молодшого брата сер Чарлза, що втік з заплямованою репутацією до Південної Америки, де й умер, як вважали, не одруженим. А насправді він женився і мав одного сина, того самого молодця, справжнє ім’я якого таке саме, як і його батька. Цей молодець одружився з Беріл Ґарція, однією красунею Коста Ріки, і, розтративши значну суму громадських грошей, перемінив своє прізвище на Ванделер і втік в Англію, де заснував школу у східній частині Йоркшіру. Причина, внаслідок якої він узявся за таку справу, була в тому, що під час мандрівки він познайомився з одним сухотним учителем і використав досвідченість цієї людини для успішного провадження справи. Фрейзер, учитель, проте, вмер, і школа, гарна спочатку, почала занепадати і набула поганої слави, а потім навіть і ганебної. Ванделер вважав за зручне перемінити своє прізвище на Стейплтон і переніс рештки своїх коштів, свої пляни на майбутнє і любов до ентомології на південь Англії. Я довідався у Британському музеї, що він був визнаний авторитет у цій науці і що один нічний метелик, якого він перший описав за час свого перебування в Йоркшірі, був названий Ванделер.

— Тепер ми дійшли до тієї частини його життя, яка стала такою цікавою для нас. Він, очевидьки, довідався, що тільки два чоловіки стоять між ним і цінним помістям. Я гадаю, що коли він поїхав у Девоншір, пляни його були надзвичайно туманні; але що в нього були від самісінького початку лукаві наміри, видно з того, що він узяв з собою жінку як сестру. Думка використати її як принаду була вже виразно визначена, хоч він, можливо, і не знав ще напевне деталей, яких набуде його задум. Мета його була — одержати помістя, і він ладен був вжити всякої зброї і важити всім ради досягнення цієї мети. Перша його дія була оселитись якомога ближче коло житла своїх предків, а друга — зав’язати дружні відносини з сер Чарлз Баскервілем та сусідами.