Сад забутих плодів

Параджанов просить даму прочитати який-небудь вірш, і старенька актриса декламує нам уривок із Буніна. Вона заледве вислуховує наші компліменти, бо, нездатна стримати емоції, зачиняється на кухні.

Собачий холод, що прийшов зі Скандинавії, заморожує мені коліна, доки я волочу ноги поміж темного і збудженого натовпу, який заповнює велетенські зали очікування вокзалу. Потім ковзаю суцільною кригою, що вкриває перон № 7, із якого опівночі відбуває наш поїзд.

Купе з двома паралельними ліжками доволі зручне. Воно ледь-ледь зігріте. Як є, в одязі, не скинувши навіть шарфа, я вкладаюся на своє ліжко й дозволяю силам механіки підкидати і струшувати мене. На другу ночі спека в купе така, що хочеться скинути з себе не тільки одяг, а навіть шкіру. Упродовж багатьох годин я почуваюся, мов ті лічені монетки, що ними калатає у своїй карнавці жебрак, просячи милостиню по церквах. Однак мені щастить також упіймати трішечки сну. Аж ось у синюватому повітрі спалахують низки вогнів Петербурга, розмазані, як сльози. Готель «Асторія», що нині включає також старий готель «Англетер», де вчинив самогубство поет Єсенін, зручний і повний англійських слів. Після швидкого сніданку я прогулявся навколо Ісаакіївського собору, а ще вулицями, якими в дитинстві ходив Набоков. Щоразу, коли я опиняюся перед чимсь, чия краса й сила схиляє мене думати, що воно існуватиме століттями, одразу в кістках мені починає нити нетривалість мого життя. Ми — як тіні птахів, що на коротку мить пробігають цим мармуром і цими чудовними фасадами.

Якби не було статуї Марка Аврелія, пам’ятник Петру Першому не мав би тієї форми, яку має. Усе залежить від чогось, що прийшло раніше. Мені пригадується бідний чернець-пекар, якого ми з Тарковським, подорожуючи Італією, зустріли у великому монастирі Трізулті — нині майже покинутому. Тільки один старий чернець продовжував випікати — для себе і для лічених бідних подорожніх — по кілька буханців хліба. Він сказав: «Цьому хлібові понад тисячу років. Щоразу, як я замішую тісто на хліб, я беру трохи дріжджів із замісів попередніх днів. Я не можу дозволити, щоби згас цей маленький знак із сивої давнини. Бо з ним згасне іскра тих часів».