Єретики Дюни

Теґ ніколи не вмів добре брехати, навіть самому собі. Під час свого навчання досить рано здогадався, що мати та інші причетні до його виховання виробили в нього глибоке почуття особистої чесності.

«Дотримання кодексу честі».

Сам кодекс, коли він розпізнав уже в собі його обрис, зачарував Теґа. Усе почалося від розпізнання того, що люди не створені рівними, що вони успадкували різні здібності й пережили різні події. Це все створило людей з різними здобутками та різною вартістю.

Теґ рано усвідомив: аби бути вірним цьому кодексу, він мусить точно знайти своє місце в потоці ієрархій. Мусить прийняти, що колись настане мить, після якої він не зможе більше розвиватися.

Кондиціонування кодексу було глибоким. Він так і не зумів знайти його найдальших коренів. Очевидно, воно було якось пов’язане з тим, що робило його людиною. З величезною силою диктувало межі поведінки, дозволеної тим, що стояли і вище, і нижче за нього в ієрархічній піраміді.

«Ключовий символ обміну: вірність».

Вірність поширювалася вгору і вниз, затримуючись усюди, де був гідний її об’єкт. Теґ знав, що така вірність є його невід’ємною частиною. Не сумнівався, що Тараза підтримуватиме його у всьому, крім ситуації, яка вимагатиме пожертви заради порятунку Сестринства. І це було слушним. У цьому, врешті-решт, полягала вірність їх усіх.

«Я башар Тарази. Так каже кодекс».

Це був той самий кодекс, що вбив Патріна.

«Сподіваюся, ти не зазнав болю, друже».

Теґ ще раз зупинився під деревами. Вийняв із захалявних піхов бойовий ніж, вирізав маленький знак на дереві біля себе.

— Що ти робиш? — зажадала Люцілла.

— Це таємний знак, — відповів Теґ. — Його знають лише люди, яких я вчив. І, звичайно, Тараза.

— Але чого ти…

— Поясню пізніше.

Теґ рушив уперед, тоді зупинився біля іншого дерева і зробив там крихітну відмітку. Таку міг би залишити пазур тварини, вона нічим не виділялася між природних форм цієї дичавини.

Далі прокладаючи дорогу, Теґ усвідомив, що він вирішив про Люціллу. Її плани стосовно Дункана слід відкинути. Кожна ментатська проєкція, яку Теґ міг зробити, обдумуючи безпеку та психічне здоров’я Дункана, вимагала цього. Пробудження догхолівської пам’яті Дункана мусить випередити будь-який імпринтинг із боку Люцілли. Теґ знав, що стримати її буде нелегко. Щоб обманути Превелебну Матір, потрібно вміти лицемірити краще, ніж це будь-коли йому вдавалося.

Він мусить зробити так, щоб це здавалося випадковістю, звичайним перебігом подій. Люцілла не повинна запідозрити опору.

Теґ майже не сумнівався, що переміг би в сутичці з розлюченою Превелебною Матір’ю в тісному приміщенні. Краще її вбити. Він подумав, що міг би зробити це. Але ж наслідки! Тараза нізащо не розглядатиме такий кривавий акт як послух її наказам.

Ні, йому доведеться очікувати свого часу, чекати, стежити і прислухатися.

Вони вийшли на маленький відкритий майданчик, оточений високим бар’єром з вулканічних скель. Біля скель щільно росли густі кущі та низькі колючі дерева. При зоряному світлі вони здавалися темними плямами.

Теґ розгледів під чагарником чорніший обрис лазу.

— Звідти доведеться повзти на животі, — сказав Теґ.

— Я чую запах попелу, — зауважила Люцілла. — Щось тут горіло.

— Тут поставлено принаду, — пояснив Теґ. — Патрін залишив обвуглений простір ліворуч від нас, щоб здавалося, наче його випалив не-корабель.

Чутно було прискорене дихання Люцілли. Оце зухвалість! Якби Шванг’ю зважилася притягти шукача-ясновидця, аби він вистежив слід Дункана (бо тільки Дункан не успадкував від своїх предків гена Сіони, який би його захищав), усі знаки зійшлися б: вони були тут і втекли з планети на не-кораблі… за умови…

— Але куди ти нас ведеш? — спитала вона.

— Це харконненівська не-куля, — відповів Теґ. — Вона тут уже тисячоліття, а тепер стала нашою.