Дунайські ночі
- Автор: Авдеенко Александр Остапович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Гнатовський
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Дунайські ночі». Краткое содержание книги:
Повість присвячена радянським контррозвідникам, що викривають велику змову проти країн соціалістичного табору.
Автор розповідає про мужність і героїзм радянських людей, що живуть у прикордонній зоні нашої Батьківщини і самовіддано захищають інтереси миру та соціалізму.
Відповідаючи на запитання, «Бізон» мимоволі раз у раз кидав погляд на державного секретаря.
Завжди спостережливий Крапс раптом побачив таке, чого раніше не помічав, не відчував в особі невмолимого, невгамовного борця проти комунізму, борця № 1.
На Джоні Фостері Даллесі були надзвичайно добротні, свіжі, дорогі, зроблені золоторукими майстрами кравецьких, швецьких, галантерейних та ювелірних справ: черевики, штани, сорочка, запонки, персні, годинник, галстук. Але те, що було справжнім Даллесом, одряхліло, віджило свій вік. Такі очі, як у Далеса-старшого, бувають лише у людей, які стоять одною ногою в могилі, — звернуті в себе, розглядають свої численні хвороби, заздрять усьому живому.
«Бізон» чемно відвів погляд од Даллеса-старшого, віддаючи свої симпатії містеру Ге. Цей молодший, перспективніший. Дивлячись на нього, забуваєш, яка доля чекає тебе через три-п'ять років, про те, що й тебе може згубити рак.
Відпочивши в мовчанні, в молитвах до бога, Даллес-старший ожив. У тиші кабінету знову пролунав його хрипкуватий голос, який звик промовляти тільки найвищу мудрість:
— Майте на увазі, Артур: які б не були наслідки операції, ми все одно матимемо виграш. Все одно переможемо ми, чи лишиться червона зірка в Будапешті, чи її викинуть звідти «люди закону Доджа». Нашу перемогу ми порівнюватимемо з перемогою, яку в свій час здобули в Хіросімі і Нагасакі. Так! Угорська бомба вибухне, як перша атомна…
Ще довго засідали тієї ночі «перші американці».
А в Будапешті, саме тоді, коли для нього у Вашінгтоні готували бомбу, сяяло сонце, тисячі й тисячі угорців відпочивали на березі Дунаю: купалися, загоряли на пляжі, бродили по горах і лісах Буди.
Дозрів виноград на сонячних схилах Токаю.
Безтурботно котила свої води повна До краю Тиса. Мирно диміли труби Чепеля.
Були теплі тихі дні, і невидимо насувалась на Будапешт осінь.
Тихо і тепло було й на східних кордонах Угорщини, в горах, звідки тече на угорську рівнину Тиса, — в Закарпатті.
ОСТАННІ ДНІ РАНДОЛЬФА КАРТЕРА
Зразу ж після від'їзду генерала Крапса з важливою місією до Вашінгтона, Картер одержав короткочасну відпустку. Несподівану, позачергову. Це була щедра нагорода шефа за плідну працю Картера у «Відділі таємних операцій». Велику роботу завершено. Вона почалася ранньою весною, не припинялася влітку і вимагала серйозного напруження сил кращих майстрів європейської філії Центрального розвідувального управління. Ця робота має скромну кодову назву «Проблема № 1».
Вклад Рандольфа Картера у цю масштабну, старанно продуману акцію, якій незабаром належало перетворитися в життя, приголомшити світ, був порівняно невеликий, проте Картер пишався тим, що зробив. Мала бджола, а й та працює. Один рядок цієї операції вартий товстого тома історії минулої холодної війни.
Картер вирішив повеселитися в Данії, Голландії, Італії, Іспанії, Франції — шеф не поскупився на долари.
На другий день, провівши генерала, Картер виїхав з Мюнхена. Через кілька годин польоту «каравела» приземлилася в Данії, на аеродромі Каструп, найжвавішому перехресті міжнародних авіаліній. Велетенський аеровокзал — легкий білосніжний бетон, дзеркальне скло, кольорова пластика, — головний аеровокзал Скандинавії, буквально кишів людьми, які чекали посадки на літаки, що прямували в усі кінці світу.
Підхоплений гомінливим натовпом, Картер повільно побрів аеровокзалом. Дивився і радів. Він нікуди не поспішав.
Земний храм повітряних пасажирів сповнений стриманого гулу людських голосів. Здається, ніби всі присутні тут бурмочуть молитви. І кожен молиться своєму богові. Мандрівники — люди всіх кольорів і відтінків — жовті, чорні, коричневі, білі. Японці, іспанці, бразільці, новозеландці, канадці, австрійці, гомінливі, веселі парижани і мовчазні серйозні англійці. В руках у людей сумки й портфелі, пледи й шуби, заховані в прозорі нейлонові мішки. Деяких супроводжують розгодовані, вимиті і надушені собаки в намордниках і маленькі кудлаті песики в попонах, з бантиками на шиях.
Осторонь, по особливій аеровокзальній дорозі, на конвейєрних стрічках рухаються чемодани, скрині, саквояжі, обліплені різнобарвними ярликами готелів п'яти частин світу.
Там і тут мчать на дитячих самокатах, спритно відштовхуючись ніжкою, даруючи пасажирам милі посмішки, гарненькі датчанки, одягнені в уніформу компанії БАБ.
Майже не замовкають радіодиктори. Англійською, французькою, німецькою, іспанською мовами повідомляють про прибуття літаків з Рейк'явіка і Парижа, Праги і Москви, Рима і Мадріда, Делі і Токіо, Анкари і Каїра або оголошують посадку в «каравели», що відлітають у США, Африку; Індію.