"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— Ти розповідай про запасне колесо, а не про шкарпетки.
— Зараз буде і про колесо. Так от хорунжий і каже: “Нічого, ми зараз це зробимо!” Велів йому відгвинтити запасне колесо! Ну, я піднімаю машину на домкратику, а хорунжий вовтузиться з тим колесом, бо вже ніч, у гаражі немає жодного механіка. Ви самі знаєте, пане начальник, що то за механіки…
— Юрек! Говори коротше, ніколи мені слухати твою філософію. І, побачивши, що Юрек крутить пачку сигарет, прохально дивлячись на нього, додав: — Закурюй, закурюй, тільки розповідай коротше.
Юрек не поспішаючи вставив сигарету в красивий янтарний мундштук з чорним кінчиком, окованим сріблом, припалив, затягнувся димом і, мов нічого й не сталося, вів далі.
— Ну так от. Я відкручую гвинти, а хорунжий знімає запасне колесо. В мене вже, можна сказати, готове, а той усе ще порпається з колесом. Я підходжу до нього і кажу, що за цей час супутника на Місяць можна закинути, а він ще одного гвинта ніяк не відкрутить. Хорунжий виправдовується, мовляв, гвинта він давно вже відкрутив, а колеса з багажника вийняти не може, бо воно страшенно важке. Дивлюся, факт: гвинт відкручений, колесо вже не прикріплене, треба тільки, взяти і витягти. Скільки може важити таке колесо? Ну, двадцять, тридцять кілограмів. Я хапаю його і… хоч би що. Колесо ні з місця. Ми взялися за нього вдвох, потягнули. Господи боже, пане начальник, як гепнуло воно на землю, то все управління задрижало, а задня частина машини піднялася сантиметрів на двадцять. Можете собі уявити, що б то було, якби воно комусь із нас упало на мозоль?
— А що ж було в тому колесі?
— А вгадайте, — почав дражнитися Юрек. Але, побачивши грізний вогник в очах свого начальника, поспіхом додав: — Срібло, срібло було, пане начальник, принаймні так каже той хорунжий; він зрізав складаним ножиком маленьку стружку і сховав у конверт. Добрих сімдесят кілограмів, а то й більше срібла відлито в один кусок, наче бублик, і вмонтовано в запасне колесо. Пане начальник, що з вами? — раптом занепокоївся Юрек, побачивши, як капітан схопився з-за письмового столу і почав гарячково, великими кроками міряти кабінет.
— От і девізи! От і девізи! — голосно повторяв Завірюха, сміючись і потираючи руки. Стурбований Юрек подумав, що все-таки удар по голові ніколи безслідно не минає. Але капітан зненацька зупинився і, вдаривши його по плечу, сказав:
— Хай мене грім поб’є, якщо я не доб’юся для тебе погонів капрала!
Юрек скривився: “Коза не худоба, єфрейтор не чин” — і безсоромно признався, що волів би краще одержати сотню злотих до зарплати, ніж відзнаки на погонах. Капітан заспокоїв його, пообіцяв, що й грошова премія буде. Тут до кімнати зайшов Недєльський, і Завірюха велів Юрекові іти відпочивати.
Шофер послушно підвівся, але на вимогу капітана мусив ще пояснити, як він повернув Гомоляксу ключ од автомашини.
— То вже моя Віга зробила, — байдуже пояснив шофер. — Вона почула, коли я під’їхав до готелю, і вискочила на вулицю.
— А Гомолякс нічого не помітив?
Юрек запобігливо посміхнувся:
— Видно, що ви не знаєте Віги! Вона все зробила. Той тип спав, як убитий. Його б навіть катюші не розбудили. — І Юрек вийшов, забувши на столі мундштук, украдений у закордонного гостя.
— Ну, як ви доїхали? — щиро привітав Завірюха Недєльського. — Розказуйте, що там чувати в старому Кракові… Бо у нас новин не бракує…
2
Тільки на світанку ревізори Державної торговельної інспекції закінчили свою роботу в ювелірному магазині Мирослава Згожельського. Елегантний і завжди такий самовдоволений господар за ці кілька годин посірів і збляк. Галстук, який з’їхав набік, незачесане волосся і мішки під очима свідчили, що ці відвідини коштували йому немало здоров’я. Досі у нього ніколи не було такої докладної і суворої перевірки.
Коли близько десятої години вечора несподівано задзвонив телефон, молодший ревізор не дозволив хазяїнові відповісти, взяв трубку сам.
— Пан Згожельський? — почувся голос з дивним іноземним акцентом.
— Так, — відповів ревізор, швидко зиркнувши на господаря і лаючись у душі, що присутність того не дозволяє йому змінити голосу.
— Чому ви не приходите в “Ексцельсіор”? — сердито запитав невідомий.
— А хто це говорить? — поцікавився молодий працівник оперативного відділу. Голос замовк, потім невідомий, видно, догадався, що розмовляє не з тим, хто йому потрібен, вмить поклав трубку, і зв’язок перервався.