Воццек & воццекургія
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-030-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Воццек & воццекургія». Краткое содержание книги:
_______________
«Воццек», безперечно, належить до найпомітніших творів української прози 90-х років. «Воццек» так само показує, що про Іздрика треба говорити не лише в контексті української літератури, а в контексті Кафки і Музіля, Кундери й Боргеса, європейських традицій та інтелектуальних шукань у двадцятому столітті. «Воццек» — роман для літературних ґурманів.
Соломія Павличко
* * *
Дуже приємне враження справив «Воццек» Юрка Іздрика в пані прописаності. Стилістично у нього немає недольотів: це абсолютно зрілий письменник великої душевної розкутості і здатності моделювати світ на свій розсуд — не за якоюсь парадигмою, а варіативно.
Оксана Забужко
* * *
Роман Юрія Іздрика імпонує сміливістю уяви та конструкції, виразно засвідчуючи артистичне пожвавлення, притаманне сьогоднішній українській літературі.
Станіслав Бараньчак
* * *
…«Воццек» (не за Бюхнером, та навіть не за Альбаном Берґом, а таки за Іздриком) — химерне і напрочуд цілісне плетиво з фізичного болю, безсонних сновидінь, ненависті, котру за ступенем чистоти я б наважився назвати «святою», пародійного жонґлювання цитатами, сюжетами, прийомами, способами мовлення — усього цього (перепрошую) «постмодернізму», який насправді виявляється чимось межовим, крайнім, остаточним.
Юрій Андрухович
_______________
У художньому оформленні книжки використані фрагменти фотографічних робіт: Rosemarie Clausen, Georgij Petrussow
Реставрація цих уламків людських душ важила для А. дуже багато. Перед нею відкривався цілий світ, його історія, межа осілості, вигнання, війни, смерть улюбленого канарка, ґето, аптека Вайнштока на розі Коцарської й Ново-Лукашівської[101], пусть рєбьонок учітся іграть на скріпкє, фарширована риба, енкаведеґестапо, Софочка, дарагая, ти нє должна виходіть за нєво замуж, п'ятирічні плани, п'ята графа в паспорті[102], безусловно, он бил на хорошем щєту і зарабативал неплохо, но, пакування чемоданів і валіз, мама, зачєм вам ета рухлядь, роздратування, роздарувати рештки ґардеробу, продати ґараж і авто, оформити візи і.
А в цей час із Праги доносилися безперервні телефонні дзвінки. Мати А., вирішивши, що кількість їхня переростає в якість, зважилася подати ізраїльський телефон дочки, і голос із Праги вперше за всі часи після єгипетської втечі прозвучав у слухавці мейлах-га-маветського телефона. Однак за першим разом не забарився й другий, третій, і незабаром чехо-жидівський телефонний зв'язок з розряду явищ унікальних перейшов у категорію буденності. Розмови ці коштували не дешево, тому нащадкові «Velvet Mothers» довелося продати батькову гітару — раритет, за який кожен колекціонер не пошкодував би кругленької суми.
Ну, і так воно якось було.
А що ж там Воццек?, запитає хтось. А кого, власне кажучи, цікавить той мудак, його лежання на канапі, пиття і почуття. Най собі лежить.
І все ж: а як там Воццек?
Тепер кажуть йому женитися. Він — ні та ні!
Якийсь час парубкував, а потім наговорили 'го посватати дуже багату й красну дівку. Як було весілля, заперли 'го в ладу і так повезли божитися. Коли йшли з церкви, появилася баба. Він скоро скочив на коня — й утікає. А то був якраз Четвер[103]. Біжить він, біжить і добіг до П'ятниці. Вона каже:
— Не бійся. Все буде добре. Твоя смерть сюди не скоро прийде.
І подарувала йому яблучко.
Біжить далі. Добіг до Суботи. Субота каже:
— Чоловіче, твоя смерть сюди прийде не скоро. Не бійся.
Вона теж подарувала йому яблучко.
Біжить ще далі. Добіг до Неділі. Неділя теж сказала, щоб не боявся. Потім дала йому яблучко й хустину. Як відходив, Неділя порадила:
— Як твоя смерть буде тя доганяти, а ти перейдеш до моря, махни хустиною навхрест, і море ся розступить. Ти перейдеш на другий берег, а там махни назад, і море ся знову зіллє.
Дійшов він до моря, пустив коня пасти, а сам ліг спати, бо дуже був змучений.
А баба догонила хлопа. Коня розірвала, а його самого не сміла, бо з тих яблук зробилися великі пси і сокотили 'го.
Пробудився він — і бачить: недалеко баба-шаркань. Тоді здогадався, що в нього є хустиночка. Махнув навхрест, і вода ся розступила. Перейшов на другий берег. Тут зустрів дівчину і почав з нею жити.
Відлік років для Тоя давно перетворився на відлік літ. Він так і жив — від літа до літа. Весни, зими, осені минали бездарно безрадісно безслідно, і тільки літня пора залишала в пам'яті якісь відмітки, своєю функціональністю схожі на зарубки в дереві.
101
«аптека Вайнштока на розі Коцарської й Ново-Лукашівської» — Вайншток — персонаж роману Набокова «Соглядатай». Втім у Набокова він не аптекар, а власник книгарні і медіум за сумісництвом. Далі цитується вірш VII із циклу Юліана Тувіма «Бал в опері»:
По вулиці Переможців, Каяфи і Месії, По Сивій, по Святій Теклі І пророка Осії, По Кримській, по Дикарській, По Ґномській, по Стародівській, По Мишачій, по Коцарській, По Ново-Лукашівській, По Сорокового Квітня, По бульвару Місійнім — За місто йдуть обози Асенізаційні.(Підкреслення моє — В.Є.)
Перекладач Микола Лукаш іронічно вводить своє прізвище в перелік вулиць. Очевидно така гра видалася Іздрикові до болю рідною, і він вирішив продовжити її.
102
«п'ята графа в паспорті» — графа паспорта СРСР, в якій записувалася національність. В паспортах нового зразка скасована як дискримінаційна.
103
«А то був якраз Четвер» — можливо, натяк на журнал «Четвер», співредактором якого в 1991–1996 роках разом із Юрієм Андруховичем був Іздрик.