Проти червоних окупантів (частина 1)
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 1941
- Язык: украинский
- Год: Українське видавництво
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проти червоних окупантів (частина 1)». Краткое содержание книги:
В цій нічній акції я відчув, що забракло мені моєї „гвардії" з О. Грабарчуком із числа тих 20 козаків, що пішли з ним, кожний міг бути провідником ударної групи, в нічних сутичках мали вони досвід, уміли битись серед будинків і т. Інше. Я був невдоволений із нападу та своїх козаків: півзасобами в нападі, в атаку на ворога не воюється. Шкода мені було досвідченого поручника Осадчука. Висилаю його з Сахнів із довіреними людьми до Кусиковець під опіку родини; додаю їй 2 мішки Цукру. Решту цукру я розділив по цілім районі та ще й нашим циганам привіз на всі їхні родини й для нас. Візникам наказав тайком поділити цукор на тих, які нам помагали. Різні скупарі, страхопуди й родини симпатизуючих із „товаришами" не повинні нічого знати. Трудно заховати таємницю серед селян і сільського жіноцтва та дітей, але нехай учаться. Будуть бовтати й ляпати язиками — то матимуть ревізії большевиків, арешти й конфіскати майна.
Щоб мати можливість поговорити з усіми козаками, я їх забрав у ліс і при вогнищах довго балакав про всі болючі наші справи. Докладно заналізував деякі моменти бою в Лознах, окремо підкресливши трусливість, нерішучість і несолідарність козаків. Загрозив, що в будучій акції особисто буду стріляти тих, які будуть ховатися поза спину других, замість бити ворога разом, підтримуючи один одного. Козаків Ониська Грабарчука я виробив на добрих боєвиків; такими всі мусять бути, бо пощо я буду водити, як квочка курчат безпомічних і безрадних типів, що одного дня мене зрадять, або втечуть? Не треба соток козаків, щоб перезимувати. Не кількість важна, а якість. Кожного скниру, труса нажену на чотири вітри.
Потім відкликав до себе сотника Добровольського. Кажу йому, що він себе держить, не як сотенний і старшина, а як останній козак „замухришка". Не бачу зацікавлення Добровольського козаками. Не дає він із себе їм ні крихотки свого серця та душі, тому не має авторитету. Коли він балакав із козаками, мав якийсь виклад, давав пораду, ставив свої вимоги? Вже три місяці обсервую Добровольського. Переспить, наїсться, сидить ізбоку й мовчить, але завсіли тримається мене й Ковбасюка. Ніколи варти не провірить. не сконтролює козаків, як вони розміщені, чи мають їжу, набої, з якім стані їхня зброя, одяги, який їх моральний настрій. Не той добрий старшина, шо по касарнянім подвірї і в лякерах та блискучих ґудзиках походжає, а той має право на рангу, який потрапить імпонувати масі, має вроджені здібності провідника, енергію, зацікавлення, волю й характер. Козаки казали, шо пан сотник має в Літині наречену, давно її не бачив, заскучав за нею, як чорт за сухою вербою, та тому й сумує. Того дня я Добровольського звільнив із сотенного команданта, а на його місце призначив підстаршину Рароту.
Так помалу, день за днем, доходив до кінця грудень 1921 р., а з ним старівся 1921 рік, повний небезпек, пригод, боїв. Я почав слабувати на якусь дивну хворобу. Перемерзну цілий день у лісі, а ввечері маю сильну гарячку. Треба було десь у теплій хаті переспатись під грубкою або на печі — на ранок я був знову здоровий. Нараз мусіли ми спати в лісі при 25 ступенях морозу. Тоді шаблями нарубаємо соснових галузок, кладемо їх на снігу і лягаємо. З одного боку гріє вогонь, а з другого пече мороз. Обернешся до вогню, то нагрітий бік ще хутчій бере в свої зимні кігті сильний мороз. Із часом, з обеззброєних або збитих оольшевиків я одяг та взув майже всіх своїх козаків. Памятаю, одному козакові дав на чоботн 5 рублів у золоті із своїх грошей, які колись дістав від матері.
Зима для повстанця докучлива, однак має свої добрі прикмети. День коротай, а ночі довгі. Часто бувають хуртовини, завії, вітер замітає повстанчі сліди. Коли червоні є на слідах, то повстанні волочать за собою гилляку верховіття і в цей спосіб замітають слід. Червоні нераз казали, що ми „понад снєг пошлі!" і не шукали за повстанцями далі.