Чого не гоїть огонь
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Чого не гоїть огонь». Краткое содержание книги:
— Поможи йому встати! — сказав спокійно Троян, а коли Качана підводили, Терешко додав:
— Бачиш? І у нас тверді закони…
— Говори! — звернувся Троян до русявого.
— Я… сказав, — несміливо промовив той. А тоді знов озвався Терешко:
— Я, з огляду на таку ситуацію та з огляду на пізній час, пропоную резолюцію. Оцих трьох, — і він вказав пальцем, — розстріляти негайно. А цих двох, — він тицьнув пальцем на Качана і білявого, — на додаткове слідство. Згода, товариші?
— А може б, їх ще спитати?.. — озвався мовчазний Хотин.
— А! Вони нас у таких випадках не питають також… — резюмував Терешко. — Чи згода, товариші?
Коротка мовчанка. Троян допитливо глянув на Терешка, Терешко на Трояна. Опісля всі обмінялись поглядами. А потім Троян кивнув головою на знак згоди.
Пізніше, відходячи спати, Троян, невдоволений вислідом суду і тим, що не зрозумів свого Терешка, сердито його запитав:
— І на 'кий чорт здався тобі весь той Качан?
— Командире! — сказав уже спокійний Терешко. — Не волнуйся! Я з нього зроблю симфонію! Тільки — спокій!
Компонувати ту симфонію, за браком часу, Терешко, у товаристві ще двох вибранців, що мали найсолідніший вигляд, узявся таки наступної ночі, під тією-таки хатою у льоху, де звичайно господар держав картоплю.
Тут, при світлі недогарка свічки, почався новий допит Качана, що його Терешко назвав «допросом». Цим разом малий, мов блоха, Терешко мав інший вигляд і інший настрій. Він почав з того, що виправив русявого наверх, передавши його під опіку Залізняка, а сам звернувся до Качана з такою мовою:
— Ну, от товаришу Качан, чи пак Макаров! Як вам подобається ця обстановка? Що? Чи не нагадує це Луб'янку? П'ятий корпус? Спецвідділ? Не зовсім, не зовсім…
— Що ж ти від мене хочеш? — озвався на це хриплим, втомленим голосом Макаров.
— А хочу, щоб ти ласкаво розповів нам, по правді, по честі, по совісті, звідки ти, хто ти, чого сюди прийшов і хто тебе сюди прислав. А також хто тут, крім тебе, є з ваших. І де вони знаходяться.
— Хм! — презирливо хмикнув Макаров. — Ти, голубчику, трішки ще не доріс, щоб я тобі таке говорив…
— Добре, — сказав спокійно Терешко. — Гаразд. Обійдемось і без твоїх таємниць… До речі, ми їх і без тебе знаємо… Нам розказали… Не бійся… Розказали! У тих ваших спецвідділах, запам'ятай, більше наших, ніж ти думаєш. А до тебе ми ще також доберемося, ти не пужайся… Як і до твого пуза. Знаєш ті різні «сєлєзьонкі-пєчонкі»? Обертання в гавно. Що? Історія? Так. її колесо інколи не крутиться, не крутиться, а то враз і закрутиться… І ще як закрутиться! І одного разу воно може так закрутитися, що, наприклад, а чи, скажемо, хтось… Як тут ясніше сказати? Ну, хтось «із наших». Розумієш? З наших… Добереться геть туди… Геть аж до того барахла, що в Кремлі. Смієшся? Не смійся, голубчику, ой не смійся. Кажу тобі — не смійся! Під місяцем, кажу тобі, все може статися… а тоді не лише ти, не лише такі, як ти… Казав один такий царський в'язень, якого ми звемо попросту Шевченко, «розкуються незабаром заковані люди… заговорять… і Дніпро, і гори!» Так! І ще казав: «Настане суд!» Так. От як воно. Історія! Історія, товаришу Качан, крутиться. От бачиш, який ти гордий! Не хочеш слова промовити. Ти не звик з нами говорити, звик лише стріляти. Гордий, гордий, що й казати — гордий. А скажи: за що ти нас так ненавидиш? За що ти нашу Україну так жорстоко переслідуєш? За що, товаришу Макаров?
— Дай слово, блоха, — заговорив, чи радше прохарчав, Макаров.
— Ну! — буркнув Терешко.
— Пашол ти к чертовой праматері со всей етой твоєй Україной! Вот что я хатєл тебе сказать! Понял?
— Хе-хе-хе! Так-так! Це комплекс. Це комплекс. Тут уже нічого не поможе… — спокійно хихотів Терешко, а обличчя його втягнулось і вилиці на ньому випнулись, нагадуючи череп. На цей вигляд Макаров зблід ще більше. Його маленькі, сірі, запалі очі нервово заморгали. До нього з темного кута підходити Терешкові помічники, Микола і Степан.
Але все-таки ані Макарова, ані русявого не розстріляли. До цього не допустив той-таки Терешко. Макарову тільки потурбували деякі вразливі місця та всипали п'ятдесят різок, а коли його зад був вистачально готовий, закропили його дрібною сіллю, щоб у такому вигляді викинути назад у Янову Долину, прив'язавши до нього перед тим табличку з написом: «Батьку Сталіну — орден за ліквідацію української інтелігенції. Ступінь перший».
А русявого забрали з собою.
Весь той інцидент у прорізних варіантах відбився широкою луною по всій території партизанської імперії. Говорили й говорили… Що це зробили ті, що зробили інші. Що там був батальйон большевиків. Що були бої. Що вирізали Янову Долину. Що дістали якісь самим Сталіним підписані документи. Що всіх полонених віддали німцям. Що німці поробили з них тюремних наглядачів…