Сплячий лелека
- Автор: Ячейкин Юрий Дмитриевич, Поплавський Петро
- Серия: Посланець #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Сплячий лелека». Краткое содержание книги:
У творі йдеться про подальші події на Північному Кавказі в роки Великої Вітчизняної війни, про крах німецького воєнного плану «Едельвейс».
Це її непокоїло так, що вона, попри власне правило не цікавитися прямо нічим, що не стосувалося її службових обов’язків, наважилася запитати:
— Я не розумію вас, пане оберштурмбанфюрер. Хіба радіо невірно інформує про… як це… а, от пригадала — про скорочення лінії фронту?
— Влучне визначення — «скорочення»! — одразу пожвавішав Хейніш. Він був зовсім не проти того, щоб похизуватися перед гарною жінкою в ролі стратега, бодай кабінетного. — Я охоче поясню вам його тактичну суть Але спершу скажіть, що обумовило ваше запитання?
— Мені здалось, що ви кажете про наступ на Кавказі, а фронтові зведення…
— Ясно! — зупинив її Хейніш. — Ви знайшли невідповідність між моїми словами і фактами. Так?
— Вибачайте, але я дійсно так подумала…
— Нема чого вибачатися, — поблажливо мовив Хейніш. — Тут деякі штабні голови втратили здоровий глузд, то що казати про вашу хоч і гарненьку, але необізнану в стратегічних тонкощах голівку?
— Це правда, пане Хейніш…
— Знаю! І розумію вашу тривогу, яку одразу ж назву недоречною.
— Але чому, пане оберштурмбанфюрер?
— Зараз поясню. Врахуйте, фрейлейн, я міг би обмежитись простим нагадуванням, що на обох вершинах сивоглавого Ельбрусу майорять переможні прапори рейху, символи операції «Едельвейс».
— О! Як це поетично звучить.
— Суть не в поетичності, — відхилив комплімент Хейніш, хоч він був йому приємний. — Суть у слові «скорочення» і тих наслідках, які воно обумовлює. Але чи буде це для вас цікаво?
— Що ви, пане Хейніш! Вас слухати — для мене насолода. У вас дуже тонкий розум (не прийміть це за лестощі!), і я давно переконалася, що ваші судження незрівнянно глибші, ніж ті, що мені доводиться чути від інших…
— Ну, коли так, — задоволено хитнув головою Хейніш, — тоді прошу трохи уваги. Маємо три вихідні пункти. Перший: несподіваний наступ росіян, що перекреслив наші плани зимової кампанії. Другий: нам потрібен час на реорганізацію фронтів. Третій: цей необхідний час нам забезпечує армія Паулюса, що за наказом фюрера героїчно борониться в оточеній «фортеці Сталінград». Розумієте? Поки існує в тилу росіян могутня армія Паулюса, вони не можуть свій тактичний успіх обернути в стратегічний. Небезпечно! — Хейніш підняв палець. — Якщо вони підуть у наступ, Паулюс може вдарити з тилу! Вам зрозуміла тепер жертовність солдатів Паулюса? Вони кладуть голови на олтар нашої остаточної перемоги. Як звелів наш фюрер!
— Хайль! — у запалі вигукнула Крістіна.
Це надихнуло Хейніша на більше:
— Хайль! А тепер повернемося до визначення «скорочення лінії фронту». Що воно дає? Збиває в один кулак всю 1-у армію. Ми відступаємо, планомірно руйнуючи залізничні колії. Не лишаємо цілим жодного моста. Це створює для ворога все більші труднощі: піхота йде вперед, тилові частини відстають. Виникають перебої в боєпостачанні, не вистачає харчування. Поступово ми змусимо російську піхоту, якщо вона й надалі наступатиме, лишитися без танків та артилерії. Ми маємо перевагу в повітрі. Що лишається у ворога? Тільки кіннота, що в сучасних умовах війни не має вирішального значення, — надто вразлива для новітньої зброї. Висновок: наступ росіян виснажиться сам собою.
Хейніш приязно нахилився до Крістіни. Він сам захопився картиною, яку змалював:
— Ми знову зберемо півмільйонну армію фон Клейста в броньований таран, який влітку проломить кавказький мур. Ми не йдемо з Кавказу. Ми збираємо сили на новому рубежі, що буде плацдармом для наступу. Там, на тому рубежі, — Хейніш змахнув рукою в напрямку кудись на захід, — уже почато спорудження могутньої, глибокоешелонованої позиції. Там ми нагостримо наш нищівний німецький меч. З більшовизмом на Кавказі буде покінчено назавжди!
— Ви мене по-батьківськи заспокоїли, — скромно мовила Крістіна. — Я щиро вдячна вам! Тепер мене не злякають ніякі базікання панікерів. Я знаю: перемога буде за нами.
А сама уся напружилася, уже подумки вкладаючи почуте в короткі, позбавлені емоцій рядки шифровки:
«Німці не мають наміру залишити передгір’я Кавказу. Щоб зупинити наступ, почали спорудження глибокоешелонованої оборонної позиції. Місцезнаходження її не знаю. Звідти планують розпочати влітку новий наступ на Кавказ».
Звісно, навіть у рідкісну хвилину невластивої йому відвертості Хейніш виклав далеко не все, про що дізнався в Берліні.
Він і натяком не прохопився, що в ніч на 29 грудня генштаб визначив їхню долю: групи армій «А» і «Дон» відвести далеко назад і об’єднати під командуванням генерал-фельдмаршала Манштейна. Вони реорганізовувалися в групу армій «Південь». Розіслана наступного ранку директива фюрера пояснювала задум: «Моїм прагненням наперед, як і раніше, лишається утримати 6-ту армію в її фортеці і створити передумови для визволення. Разом з тим необхідно уникнути нового «котла» в зв’язку з відступом союзних військ, або відходом наших слабких сил, чи в результаті створеної на окремих ділянках великої переваги противника. Окрім того, необхідно шляхом рухливого ведення бойових дій в окремих місцях вирвати у росіян ініціативу і знову забезпечити перевагу німецького керівництва».