Гаррі Поттер і фiлософський камiнь (з ілюстраціями)
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гарри Поттер #1
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-39-3
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і фiлософський камiнь (з ілюстраціями)». Краткое содержание книги:
Завдання виявилося важким. Гаррі з Шеймусом махали-вимахували своїми паличками, але перо, яке хлопці мали підняти вгору, незрушно лежало на столі. В Шеймуса зрештою урвався терпець і він штрикнув перо паличкою - воно загорілося, і Гаррі мусив гасити його, накривши капелюхом.
Ронові теж не щастило.
- Вінґардіум Левіоза! - вигукував він, розмахуючи своїми довгими руками, немов вітряк.
- Ти не так кажеш! - дратувалася Герміона. - Має бути «Він-ґар-діум Леві-о-за». «Леві» треба вимовляти протяжно й легко.
- Кажи сама, коли така розумна, - огризнувся Рон.
Герміона підкотила рукави мантії, махнула паличкою й вимовила:
- Вінґардіум Левіоза!
Перо піднялося зі столу й зависло приблизно за метр над їхніми головами.
- Дуже добре! - вигукнув професор Флитвік, заплескавши в долоні. - Дивіться сюди, міс Ґрейнджер це зробила!
Під кінець уроку Рон був у кепському настрої.
- Не диво, що всі її не терплять, - скаржився він Гаррі, коли вони пробиралися крізь юрбу дітей у коридорі. - Це не дівчина, а якесь жахіття, чесно тобі кажу!
Обганяючи якогось учня, Гаррі ненароком його зачепив. То була Герміона. Гаррі глянув на неї і здивувався - вона плакала.
- Мабуть, почула.
- Ну, то й що? - не дуже впевнено відповів Рон. - Могла б уже помітити, що не має жодних друзів.
Герміона не прийшла на наступний урок і того вечора взагалі ніде не з'являлася. Дорогою до Великої зали, де мав відбутися бенкет на честь Гелловіну, Гаррі й Рон почули, як Парваті Патіл розповідала своїй подрузі Лаванді, що Герміона плакала в дівочій убиральні й хотіла, щоб її лишили саму. Ронові після цього стало ще прикріше, але за мить вони вже увійшли до Великої зали, святкове оздоблення якої змусило їх забути про Герміону.
Зі стін і стелі тріпотіли крильцями сотні живих кажанчиків, а ще сотні чорними хмарками ширяли понад столами, мало не задмухуючи свічки в гарбузах. Несподівано, як і на бенкеті на початку навчального року, на золотих тарелях з'явилася страва.
Гаррі саме накладав собі картоплі в лушпинні, коли до зали в перехнябленому тюрбані увірвався переляканий на смерть професор Квірел. Усі розгублено дивилися, як він підбіг до Дамблдорового крісла, сперся на стіл і, насилу зводячи дух, вимовив:
- Троль!.. У підвалах... Думаю, ви повинні знати!.. - Знепритомнівши, він сповз на підлогу.
Відразу знявся гамір. Професорові Дамблдору довелося вистрелити зі своєї палички кількома пурпуровими ракетами, перше ніж настала тиша.
- Старости! - вигукнув він. - Негайно відведіть своїх учнів до спалень!
Персі був у своїй стихії.
- За мною! Першокласники, тримайтеся купи! Троль не страшний, якщо виконувати мої накази! Не відставайте від мене! Дорогу першокласникам! Перепрошую, я староста!
- Як сюди міг потрапити троль? - дивувася Гаррі, підіймаючись сходами вгору.
- Не знаю, кажуть, вони досить дурні, - відповів Рон. - Може, його впустив Півз, пожартувавши на честь Гелловіну.
Вони проминули кілька груп учнів, що поспішали в різні боки. Пропихаючись крізь юрбу розгублених гафелпафців, Гаррі зненацька вхопив Рона за руку.
- Я тільки тепер згадав - Герміона!
- Що з нею?
- Вона ж не знає про троля!
- Ага! - закусив губу Рон. - Але треба, щоб нас не побачив Персі.
Пригнувшись, вони приєдналися до гафелпафців, що бігли в іншому напрямку, прослизнули в безлюдний бічний коридор і помчали до дівочих убиралень. Тільки-но завернули за ріг, як почули ззаду швидкі кроки.
- Персі! - зашипів Рон, ховаючись разом із Гаррі за великого кам'яного грифона.
Визираючи звідти, вони помітили, однак, не Персі, а Снейпа, який дійшов до кінця коридору і зник.
- Що він тут робить? - прошепотів Гаррі. - Чому він не в підвалах разом з рештою вчителів?
- Звідки я знаю?
Вони якнайтихіше прокралися наступним коридором, дослухаючись до дедалі тихішої ходи Снейпа.
- Він пішов на четвертий поверх, - сказав Гаррі, але тут Рон підняв руку.
- Чуєш цей запах?
Гаррі принюхався і відчув страхітливий сморід-суміш старих шкарпеток і громадського туалету, який ніколи не прибирають.
А тоді вони щось почули - низьке рохкання й човгання здоровезних ніг. Рон показав пальцем: з кінця коридору, що вів ліворуч, до них наближалося щось величезне. Хлопці сховалися в тінь, спостерігаючи, як та потвора з'являється в смузі місячного світла.
То було жахливе видовище. Велетенське, заввишки майже з чотири метри, незграбне тіло в темно-сірій шкурі скидалося на кам'яну брилу, на верхівці якої стирчала, мов кокосовий горіх, маленька лиса голова. Короткі ноги, товстезні, наче стовбури, й пласкі зашкарублі ступні. Сморід стояв неймовірний. У довжелезних руках потвора тримала величезну дерев'яну довбню, що волочилася по землі.