Храм на болоті
- Автор: Тарасюк Галина Тимофеевна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 966-96601-1-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Храм на болоті». Краткое содержание книги:
І, мабуть, не в одного покоління душа тремтіла від страху перед іспитом? Тому й розкладали поліщуки в цей день поминальний з обох боків цвинтарних воріт високі багаття… Бо й справді, як впевнилась сама Ольга Михайлівна, пройшовши між кострищами, не так було страшно поночі йти на рідні могили, голосячи та співаючи русальних пісень.
Вчора вона теж голосила і розказувала Жені про своє невеселе пенсіонерське життя-буття, про отця Георгія, показувала внучку, котра не відходила від баби ні на крок, вражена усім цим древнім язичеським дійством. А наговорившись-наплакавшись, почепила на хрест вінок, і пішли вони з Лесею додому готуватися до Троїцької Поминальної суботи. Удосвіта мали вийти, аби встигнути на Літію.
ЛІТІЯ
«Де він чув ці слова? І чому вони так запам’ятались йому? Він бо навіть у школі не міг вивчити на пам’ять жодного вірша, навіть, здавалось би такого простого і доступного Шевченка… А тут… цілий стовпчик!» — дивувався сам собі Юрій, повторюючи, мов зачарований, здавалось би недоречні у церкві рядки. Бо в церкві доречні молитви, яких він теж, як і віршів, не знав, бо теж ніколи не вчив. І не було кому його вчити. Коли він ріс, тата, який усе знав, уже не було. А мама за роботою не мала часу. У школі, де він вчився, хоч на той час, особливо після Незалежності, вчителі і почали згадувати про Бога, але якось ніяково, з оглядкою. Отож всі його молитви: «Боже, поможи» та «Господи, помилуй!»
Щоправда, з того їхнього з татом короткого перебування у церковці після Чорнобильської аварії, зосталися у пам’яті незвичні урочисті слова, навіть згадуючи які, хотілося встати: престол, олтар, аналой, царські врата, іконостас, образи, клирос…
Поволі суєта у церкві вщухла, притихли урочисто на клиросі півчі — семеро жінок з дідом на чолі. Інші ж баби, жінка з рахітичною дитинкою, міська дівчина та він, Юрко, які представляли простих парафіян, побожно схилили голови. Раптом в глибині вівтаря високий тенор отця Георгія проспівав першу хвалу Богові і літня жінка, схожа на сільську вчительку, урочисто почала читати святе письмо, а решта мирян їй підспівувати. Юрій нашорошив вуха, намагаючись запам’ятати текс, але вчителька читала так швидко, що він мало що зрозумів. Тому приступив ближче і опинився перед самим престолом.
Коли ж царські врата розчинилися і вийшов отець Георгій, вбраний у святочні ризи, співаючи та обкурюючи кадилом православних, Юрій попервах навіть не впізнав у цьому величному священикові буденного, затривоженого пригодами з ним, Юрієм, настоятеля Храму на болоті. Навіть погляд, який панотець іноді зупиняв на Юрієві, був зовсім інший… Так дивляться хіба що маленькі діти та святі з ікон…