Тернистий шлях другої дивізії УНА

Зламанням фронтів союзними військами, в’янули і завмирали німецькі надії панування над світом. Про перемир’я з альянтами спочатку скрито говорило німецьке населення і військові старшини, а під кінець війни — навіть найближчий круг Гітлера просліджував шляхи таких можливостей. В надії, вони себе потішали, що альянтсько-совєтські союзні стосунки не будуть довготривалі, бо капіталістичний світ тільки тимчасово використовує вчорашнього союзника Гітлера — Сталіна. Зрештою, союзні договори є так довго тривалі, як довго обидві сторони їх респектують. Справді, більшість вірила, що для капіталістичного світу то була найкраща нагода і можливість раз на все зламати комуністичний експансіонізм у світі.

Коли б така сприятлива ситуація витворилась, чи мала Україна знову бути неприготованою захищати свої права, як це сталося в Першій світовій війні?

Українське вояцтво, з уваги на безпеку, було пляново поділене малими відділами як по російській, так і по німецькій стороні. Його треба було зібрати в цілість, щоб створити спільну силу до спільної боротьби за визволення. Згідно з нижче наведеними прикладами німці вірили, що альянти в якомусь компромісі підуть з ними проти комунізму. Тому німці не спішили з творенням УНА, бо такі зобов’язання для них могли б бути невигідні й коштовні. Будучи так близько до закінчення атомової зброї, їм потрібний був тільки час.

Треба пам’ятати, що від початків влади Гітлера багато військовиків і цивільного населення були проти нього, і ця опозиція постійно зростала. Пляни високих військових кругів повалити владу Гітлера починалися ще в другій половині 1942 року. Між змовниками проти нього знаходимо імена знаних і визначних людей, таких як: фельдмаршал Клюґе, генерал Бек, полковник Герсдорф та ген. Роммель. Через різні перешкоди їх пляни не зреалізувалися. Ввесь час щастя було по стороні Гітлера. Тільки 20-го липня 1944 року він був поранений від експльозії підкладеної в його бункрі бомби, але поранення не було серйозне, він міг дальше продовжувати свої функції. На думку високих старшин, особа Гітлера була перешкодою в осягненні ділових домовлень з альянтами. Вони не так хотіли його смерти, як усунути його від влади, тільки ніхто з них не мав відваги йому цього сказати. “Група змовників полковника Штавфенберґа плянувала усунути разом з Гітлером також Ґерінґа і Гіммлера. Щоб запевнити успіх пляну, полк. Штавфенберґ готовий був віддати своє життя для цієї акції, на жаль, ця акція не вдалася”. [66]