Емілі виростає

Емілі згорнула листа й тремтячою рукою витягла з конверта випуск часопису. В голові їй паморочилося, букви стрибали перед очима, душа її зазнала великого і радісного струсу… На першій сторінці часопису, з віньєтками на початку й наприкінці, красувалася поезія «Сміх сови», підписана Емілія Берд Стар.

То був її перший літературний успіх — що ж дивного, що він достоту зачарував, оп’янив її. І це аж ніяк не свідчило про її глупоту або дитячу наївність. З листом і часописом рушила вона до своєї кімнати, щоб насолодитися досхочу виглядом свого надрукованого вірша. Не відчувала погляду тітки Рут — допитливого, недовірливого, — не чула її бурчання за своєю спиною. Тітка Рут не могла без підозри поставитись до рум’янцю на щічках небоги, до її блискучих очей, до цього раптового піднесення над усім земним, пересічним, буденним.

У своїй кімнаті Емілі перечитала надрукованого вірша — з таким почуттям, наче ніколи раніше його не бачила і не читала. На жаль, закралася в текст одна помилка — набірна, а втім, то був її вірш, її власний, схвалений редакцією та вміщений у справжньому часописі вірш.

До того ж, їй платять за цей твір! Так, чек був би їй миліший, два долари, зароблені самотужки, власним пером, були б для Емілі цілим багатством. Але з якою приємністю вони з кузеном Джиммі вибиратимуть насіння й саджанці для садка у Місячному Серпі! В уяві своїй вона вже бачила ту прегарну клумбу, яка там розквітне майбутнього року, — пурпурову і жовту, блакитну і золоту.

А ще ж у листі написано: «Ваші поезії позначені справжнім талантом, тож будемо раді, якщо надсилатимете їх нам і надалі».

О, блаженство! О, раювання! Вона підкорила світ, чи не зійшла на альпійські верхогір’я. Що там важать ще кілька кроків угору?