На уходах
- Автор: Чайковський Андрiй Якович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: "Піраміда"
- ISBN: 966-8522-84-2
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «На уходах». Краткое содержание книги:
Андрій Чайковський (1857–1935) видатний український письменник, автор багатьох історичних романів та повістей, серед яких значне місце займають пригодницькі повісті про козаків адресовані юному читачеві. Козацькі пригоди, бої з татарами заворожують сучасного читача чудовим знанням давнього побуту та історичних реалій.
До цього видання увійшли захоплюючі повісті «На уходах», «Віддячився» та «З татарської неволі», у яких молоді хлопці стають справжніми козаками, пройшовши неабиякі випробування та побувавши у козацьких походах.
Вістка про близьку смерть Гараська розійшлася селом, кожний хотів побачити його востаннє. Люди почали його провідувати. Він так підтоптався, так змарнів і виснажився, що годі було його тепер пізнати. Залишилася сама тінь від колишнього чоловіка.
Аж раз він не видержав і заговорив до свого приятеля — старого Кіндрата:
— Важко мені, брате, сходити з цього світу, поки не скину з моєї душі важкого каменя, що стискує мою душу.
Будь ласка, приклич людей, хай я перед усіма голосно висповідаюся і розкажу те, чого ніхто не знав і не знає.
Кіндрат задовольнив його просьбу, і незабаром наповнилася хата уходниками.
Підперли старого подушками, і він продовжив:
— Я вже вам казав, мої добродії, що я з купецького роду, та не з Черкас, а таки з самого Києва. Мій покійний батько, Михайло Сищук, провадив широку торгівлю між Сходом і Заходом. Сім’я в нас була велика, я був наймолодший. Батько привчав мене теж до купецтва, виручався мною, як я вже дещо розумів, та посилав мене з крамом у світ. Я їздив до Вільна, в Москву, до Львова, а по тім боці в Бахчисарай, ханську столицю, в Кафу, а то й до Царгорода. Цей великий світ поміряв я, ведучи цілі валки возів з товаром. Вдома я побував узимку… Я мав товариша Ониська, трохи не побратима, однолітка. Його батько теж крамарював, і ми частенько разом наш крам перевозили з одного кінця в другий. Нещастя хотіло, щоб ми обидва влюбилися в одну дівчину, влюбилися на смерть, один не хотів другому поступитися. З тої причини я з приятеля став йому завзятим ворогом. Гафійка (так називалася дівчина) схилялася більш до Ониська. Я любив її до одуріння і вирішив, що хоч би це коштувало життя моєму суперникові, та вона мусить бути моя. Між нами розпочалася така завзята ворожнеча… Тоді і піддав мені диявол думку прибрати Ониська з цього світу. Ця страшна думка не покидала мене ні вдень ні вночі. Я любувався нею, розбирав її на всі лади, придумував способи і радів, яким то я буду щасливим, коли Ониська не буде вже між живими, а тоді нічого мені не стане на заваді одружитися з Гафійкою. Та на явне душогубство я не міг зважитися.
Тому-то я все вдавав перед Ониськом приятеля і нічим не зрадив себе, хоч це коштувало мені багато зусиль. Тривало це так довго, поки не трапилася нагода. Наші батьки послали нас обох з валкою краму в Крим. Я з того дуже радів, бо знав Крим добре і навчився по-татарськи говорити, а Онисько — ні. Там він мусить пропасти, а я, вернувшись, неодмінно одружуся з Гафійкою.
А сердешний Онисько нічого не догадувався, радів, що поїде зі мною і побачить ті дива, про які я йому розказував, щоб його заохотити. Він, сердега, не догадувався, що їде з Каїном, який його погубить. Заїхали ми без пригоди до Козлова, по-турецьки він Геславе називається. Тут іде на велику руку торгівля, і тут перепродують і людей. По дорозі я обміркував свій чортівський план добре і був певний, що мені пощастить. Там я мав знайомих між татарами, котрі мені допоможуть. Я й досі проклинаю годину, коли на татарську землю ступив. Чому я не пропав де в степу?
Бо, кажу вам, найтяжче степ проїхати, а вже купцеві в Криму зовсім безпечно. І там, під ханською владою, купців шанують. Отож зараз, як ми приїхали, я потай пішов поміж торговців невільниками і просто продав брата невірним. Я умовився з ними, що заведу Ониська в тісну вулицю увечері, коли вже смеркне, а вони його спіймають та між християнських бранців заволочуть. Вони мені зараз заплатили половину юдиного гроша, другу обіцяли дати опісля… Чуєте, люди? Я продав християнську душу невірним, продав на важкі муки і неволю!
Старий почав по тих словах страшно ридати, бив себе немічними руками по голові, дряпав кігтями лице. В одну мить страшно перемінився.
Люди хрестилися. Їм здавалося, що бачать самого чорта у людській подобі. Згодом старий трохи заспокоївся і говорив далі:
— Мені легко було вмовити Ониська, щоб він пішов зі мною оглянути місто, якого не знав. Він мав цікаву вдачу і радо придивлявся до всього нового. Ми ходили до самого вечора. Я, щоб не видати мого хвилювання, розказував йому дуже багато, я хотів сам себе заговорити. Вже геть смеркло, коли ми верталися на квартиру. Зайшли в умовлений провулок. Там вискочило з сутіні кілька розбишак, впіймали Ониська і зв’язали. Він оборонявся щосили, та його перемогли. Я стояв, мов закам’янілий. Його поволокли далі… Не забуду ніколи його розпачливого крику: «Рятуй мене, брате мій, Гараську, не дай пропасти!»
Це були останні слова, які я чув з його уст. Вони безперестанку бринять у моїх вухах, вони деруть мою душу, мов чортяки кігтями… А при тім я чую ще другий голос: «Ти — юда, братопродавець, проклін на твою голову!»