Червоне доміно
- Автор: Унгер Фред
- Язык: украинский
- Переводчик: Надія Адріанова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Червоне доміно». Краткое содержание книги:
— Сподіваюся, що ми заберемо у вас небагато часу, — заспокоїв його Вольфганг. — У нас всього кілька запитань. Як довго ви, власне, пробули біля крана?
— Коли?
— У середу вранці.
Його руки трохи нервово рухалися по поверхні письмового стола.
— Та я ж вам уже казав. Я зійшов униз зараз же після сьомої години й повторив ту частину випробування, яка випала у вівторок увечері. Нагору я побіг лише тоді, коли прибули машини і хтость повідомив, що сталося лихо.
— Хто ж це був?
— Я вже не пригадую.
— І ви точно пам'ятаєте, що до того моменту ви від крана не відходили?
Він якось ніяково посмикав свою краватку, однак, зустрівши погляд Вольфганга, опустив руку.
— Не знаю… можливо, я заходив до монтажного цеху, а може, й до їдальні. Так, пригадую. Я був за цей час у їдальні. Але недовго.
— З фрейлейн Зоммер?
— Ні. Сам.
— А ви не помиляєтесь, часом?
— На цей раз ні. Я, бачте, не дуже люблю їсти на самоті, тому я попросив колегу Зоммер поснідати зі мною, але вона відмовилась.
— Тепер іще одне запитання. Де саме ви друкуєте виробничу інструкцію про монтаж?
Доктор Козель вийняв якийсь аркуш Із папки, що лежала перед ним, і подав його Вольфгангу.
— На народному підприємстві «Художній друк». Адресу ви бачите отут, угорі. А хіба щось трапилось?
Вольфганг удав, що не почув запитання. Він пробіг очима лист і віддав його Козелю.
— Якої ви думки про інженера Зельхова?
— Про Карла Зельхова?
— Так.
— Вас цікавить моя думка як фахівця чи як колеги?
— Хіба це не те саме?
В голосі Вольфганга чулася роздратованість. Він терпіти не може, коли хтось має дві думки: одну для службового вжитку, а другу для приватних відносин. Але доктор Козель уже відповідав:
— Як фахівець я ним більш ніж задоволений. Він коректний, сумлінний, здібний.
— Одним словом, він має усі можливі добрі якості, важко навіть уявити собі кращі… Ви це хотіли сказати?
Доктор Козель ствердно кивнув головою.
— Так, саме це.
— Ну, а якої ви думки про нього як колега про колегу?
Доктор Козель втягнув голову у плечі і підняв обидві руки, наче здаючись невидимому ворогові.
— Гм. Що тут скажеш? Він трохи дивна людина, іноді навіть дуже дивна. Нема в ньому тепла до людей, і люди почувають це. Він завжди тримається трохи осторонь і, мабуть, лише зі мною інколи розмовляє про суто особисті справи. Річ у тім, що в нас обох одна пристрасть.
— Ах, так! Цікаво, що ж саме?
— Я захоплююсь мистецтвом, і він теж. У мене це, правда, суто поверховий інтерес. Я від усього беру потрошку, не зупиняючись на чомусь певному і, сказати правду, не дуже багато розуміюсь на цих речах. Зате Карл Зельхов — справжній знавець. Він витрачає на мистецтво кожну вільну хвилину, кожен зайвий пфеніг. До речі, нещодавно я через нього опинився в дуже неприємному становищі.
— Неприємному?
Доктор Козель ніяково посміхнувся.
— Так, а втім, не знаю, як ви на це подивитесь. Чи бували ви коли в «Маленькій винарні»?
— Не доводилось.
— Я там живу поблизу. Це чудовий ресторанчик, дуже затишний, має свій стиль. У кожній кімнаті там килими, світильники і картини. Репродукції відомих майстрів, є й сучасні твори. Як знайдеться у вас колись вільний час, раджу туди піти. Не пожалкуєте.
— І що ж ця винарня має спільного з інженером Зельховим?
— Зараз дійду. Одного разу я запросив його туди. Я, бачте, холостяк, і не люблю лишатися наодинці з собою. Просто потреба така, щоб навколо мене були люди, бо в самотині я починаю нудьгувати. Отож я запросив його. Випили ми по скляночці вина, трохи погомоніли про те, про се; раптом він почав придивлятися до картин, що висять там на стінах. Одна з них так припала йому до вподоби, що він одразу ж запитав, чи не можна її купити. Потім він ще двічі дзвонив з цього приводу в ресторан. Мені про це розповів старший офіціант. Ви просто не повірите, яка неприємна для мене вся ця історія.
— А що ж то за картина?
— Ах, якийсь зовсім невідомий художник. Карнавальний сюжет. Я б ніколи не повісив таке у себе в кімнаті.