Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
Тато забрів у море і, натужно стогнучи, заходився котити дном ще більшого валуна, запхавши носа глибоко у воду. Піднімати й котити камінь під водою було набагато легше. Цікаво, від чого це залежить, чудувався Тато. Та головне, що при цьому почуваєш себе справжнім силачем…
— Хочу тебе про щось запитати! — загорлав Мумі-троль. — Про ядучих мурашок! Це важливо!
Тато підняв мокрого носа, прислухаючись.
— Про ядучих мурашок! — повторив Мумі-троль. — Ти не знаєш, з ними можна порозумітися? Гадаєш, вони зрозуміють, якщо подати їм маленьку пропозицію, тобто я маю на увазі, чи зуміють вони її прочитати?
— Ядучі мурашки? — здивовано перепитав Мумі-тато. — Ні, вони нічого не розуміють… Я зараз зайнятий, треба відшукати тригранного каменя, який би допасувався поміж ось цими двома великими. Хвилеріз має бути міцним, споруджувати його повинен лише той, хто знає море…
Мумі-тато знову взявся до роботи, зануривши носа У воду.
Мумі-троль повернув праворуч уздовж берега й зупинився подивитись, як Мама порається у своєму майбутньому садку. Вона рівномірно розкладала на землі водорості, її лапи і фартушок вибруднилися, але усе її єство випромінювало щасливу зосередженість.
Мумі-троль підійшов ближче.
— Мамо! Якщо собі вимрієш гарненьку, затишну місцинку, знайдеш її, зробиш своєю, а потім виявиться, що там уже мешкає купа інших створінь, які не мають жодного бажання переселятися… Чи мають вони право зостатися, хоча й не розуміють, як там гарно?
— Напевно, мають, — відповіла Мама, сідаючи відпочити на купу водоростей.
— А якщо їм не гірше буде у… у купі сміття! — вигукнув синок.
— Тоді, мабуть, варто обговорити з ними це питання, — запропонувала Мама. — І, можливо, допомогти з переселенням. Це така морока — покидати насиджене місце…
— Пхе… — буркнув Мумі-троль. — А куди поділася Мю?
— Біля маяка, будує щось схоже на ліфт, — відповіла Мама.
Маленька Мю безстрашно — хоч існувала небезпека для її життя — звисала з відчиненого вікна, що виходило на північ, забиваючи у підвіконня блоковий пристрій. На підлозі лежала купа якихось невизначених предметів сірого кольору, ляда у стелі була відчинена нарозтвір.
— А що на все це скаже Тато? — поцікавився Мумі-троль. — Ніхто не сміє виходити на вежу. Це його володіння…
— Над його приватними володіннями є на горищі кімнатка, — недбало кинула Мю. — Дуже затишний маленький закуток, де можна знайти все, що завгодно. Подай он той цвях! Мені набридло видряпуватися нагору сходами щоразу, коли захочеться їсти, от я й будую собі витяг. Ви підніматимете мене у кошику або спускатимете униз їжу. Так навіть було би ще ліпше…
«Як нахабно вона себе поводить, — подумав Мумі-троль. — Робить усе, що заманеться, і ніхто їй не суперечить! А вона всіх мала в носі!»
— До речі, — так само недбало мовив Мумі-троль. — У тому лісі нікого немає. Хіба кілька мурах…
— Он як! Цілком можливо.
На цьому тема вичерпалася. Мю загнала великого цвяха по саму голівку, насвистуючи крізь зуби.
— Тобі доведеться прибрати увесь цей гармидер до повернення Тата! — вигукнув Мумі-троль, перекрикуючи стукіт молотка, відчуваючи, однак, що його попередження не справило жодного враження.
З пригніченим настроєм він нишпорив у купі старих паперів, бляшанок, порваних неводів, клоччя вовни та клаптів тюленячої шкіри і… знайшов настінного календаря. То був великий настінний календар з надзвичайно гарною картинкою: морський кінь мчав у місячному сяйві гребенем хвилі. Місяць занурив свою ніжку у нічне море, а морський кінь мав довгу золотисту гриву і дуже бліді бездонні очиці. Як гарно хтось намалював! Мумі-троль поставив картинку на комод і довго не зводив з неї очей.
— Цьому календарю п’ять років, — сказала Маленька Мю, зістрибуючи на підлогу. — Зараз дні зовсім інакші, та й, зрештою, хтось давно пообривав у ньому листочки. Тримай шворку, а я тим часом збіжу донизу, перевірю, чи працює витяг.
— Зачекай! — попросив Мумі-троль. — Я хотів тебе дещо запитати. Ти знаєш, як змусити ядучих мурах забратися геть?
— Винищити їх, звісно! — навіть не завагалася Маленька Мю.
— Ні-ні! — вигукнув Мумі-троль. — Я ж сказав: «змусити їх забратися геть»!
Мю уважно глянула на нього. Врешті сказала:
— Ага! Ти знайшов у лісі місцинку, яка тобі сподобалася. А там купа мурах… Що ти мені даси, якщо я їх позбудуся?
Мумі-троль відчув, як почервонів.
— Я зроблю це для тебе, — спокійно сказала Маленька Мю. — Можеш піти й перевірити за кілька днів. Ти ж натомість доглядатимеш мій витяг. А тепер я побігла…