Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
«Кровопролитні події, здавалося, в цю кімнату не проникали. Моя схвильована свідомість раптово дала зрозуміти, що я не у своїй тарілці й маю сміховинний вигляд у цій спокійній, стриманій атмосфері. Я хотів було піти, але мене попросили залишитися. Тоді прийшли гості. Дуже розумна розмова про події цього дня розпочалася у, по правді, виваженій віденській манері. Було очевидно, що ніхто не знав, що насправді трапилося. Вони говорили про кровопролиття так само звичайнісінько, як могли говорити і про твори Ґете. Ми попрощалися та пішли до виходу. Та залишилися при своїх манерах. Я, щонайменше, хотів перевернути їхній стіл, але був достатньо добре вихованим, аби вчасно дисциплінувати себе»{157}.
Як і багатьох інших, Райха розчарувала реакція соціал-демократів на насильницькі перипетії того дня, а особливо факт того, що ті не змогли зайняти чіткої позиції: попри постійні риторичні побивання про революцію, ті не змогли захистити робітників шляхом мобілізації ліги «Шуцбунд», коли здавалося, що громадянської війни не уникнути. Райх вважав, що, повернувши свої війська до місць постійного розташування, Отто Бауер проявив себе як «небезпечно нерішучий політик» й відтак не зміг перешкодити різанині{158}.
На квітневих виборах, що відбулися раніше того року, соціал-демократи отримали найбільшу кількість голосів у своїй історії. Отто Бауер був переконаний, що соціал-демократи могли навіть збільшити результати національного голосування на свою користь від 42 % (порівняно із 39 % 1923 року), до контрольних 51 % в майбутньому, і він не хотів ставити під загрозу можливість такого підняття через розпалювання громадянської війни. Уряд консервативної коаліції канцлера Ігнаца Зайпеля, що складався із християн-соціалістів та пангерманістів, втратив 10 % свого лідерства і вже не мав абсолютної більшості в правлінні; аби залишитися при владі, вони повинні були взяти до коаліції представників Ліги аграріїв. Однак на допомогу християн-соціалістам прийшли події 15 липня, які, виставивши напоказ політичну імпотенцію соціал-демократів у національному масштабі, знівелювали ілюзорний оптимізм Бауера. Навіть у столиці, яка начебто була підконтрольна його партії (у Відні ті виграли 60 % голосів), уряд був готовий вдатись до насильницьких заходів, аби придушити те, що видавалося їм утомливим «червоним припливом».
Увечері 15 липня Райх, сподіваючись допомогти пораненим, долучився до «Арбайтергільфе» (Організації допомоги робітникам), медичного корпусу, що підпорядковувався Австрійській комуністичній партії. Станом на середину 1920-х, кількість членів Австрійської комуністичної партії зменшилась до 2000, але вже незабаром після липневого перевороту та реорганізувалася і наступного року, коли Райх остаточно долучився до партії, у нього буде вже 5000 товаришів, більшість з яких були безробітними. Однак, на час липневого перевороту, комуністична опозиція була настільки неорганізованою, що все, на що спромоглася наступного дня, то лише розповсюджувати свою повстанську літературу.
На той час повстання й заколоти перекинулися і на північні передмістя Відня, й повсюди люди залишалися в будинках, дотримуючись встановленої самими собі комендантської години, спостерігаючи зі своїх вікон, як поліція патрулювала вулиці на машинах, що були оснащені спеціальною зброєю, яку використовували проти повстанців. 24-годинний загальний страйк перервався правими «Гаймвер», які швидко придушили те, що, уряд боявся, переросте у повномасштабну революцію. Відновлення громадського порядку не змусило себе чекати, і вже дуже швидко було закручено всі недокручені гайки в механізмі соціальної дисципліни — це у ретроспективі, Райх згадує, призвело до Гітлерового сходження до влади. Криза, що стала результатом бездарності лідерів Соціал-демократичної партії, яким довірилася більша частина населення, беззаперечно призведе до колапсу партії та тріумфу фашизму{159}. Гайміто фон Доредер, який став свідком цих подій й пізніше заснував на них свій роман «Демони» (1956), писав, що насильство «перетворило австрійський середній клас на фашистів» й сигналізувало кінець свободи в Австрії{160}. Доредер знав, що говорив: у період між 1933 та 1938 роками він був членом Австрійської нацистської партії.