Химерне сяйво

Двоцвіт так і не затямив величезної різниці в обмінному курсі між валютами двох країн. З тією торбинкою грошей Коен міг би запросто заснувати власне маленьке королівство.

— Передам при першій же нагоді, — сказав чарівник і, на свій власний подив, зрозумів, що дійсно збирається так вчинити.

— Добре. Я також думав залишити щось і тобі на згадку.

— О, в цьому немає жодної...

Двоцвіт понишпорив у Багажі і витягнув великий мішок. Він почав запихати в нього одяг, гроші та знімкувальну коробку, аж доки скриня цілком не спорожніла. Останньою він спакував у мішок свою музичну шкатулку-сигаретницю, з інкрустованою мушлями кришкою, дбайливо загорнуту в м’який папір.

— Тепер він твій, — сказав він, опускаючи кришку Багажу. — Мені він більше не знадобиться, та й на мою гардеробну шафу не поміститься.

— Що?

— Ти його не хочеш?

— Ну, я... хочу, звісно... але ж це твій Багаж. Він йде за тобою, не за мною.

— Багаже, — сказав Двоцвіт, — це — Ринсвінд. Він — твій господар, зрозумів?

Багаж неквапливо витягнув свої ніжки, підкреслено повільно повернувся і подивився на Ринсвінда.

— Насправді, не думаю, що він належить будь-кому, окрім себе самого, — сказав Двоцвіт.

— Так, — сказав Ринсвінд невпевнено.

— Ну ось і все, — сказав Двоцвіт. Він простягнув чарівникові руку.

— Прощавай, Ринсвінде. Я надішлю тобі листівку, коли дістануся додому. Чи щось інше.

— Гаразд. Щоразу, як будеш неподалік, тобі обов’язково хтось підкаже, де мене знайти.

— Гаразд. Що ж. Ось і все.

— Так.

— Еге.

Двоцвіт піднявся трапом на борт корабля під нетерплячі вигуки команди матросів.

Почулися удари барабана, і корабель поволі рушив з місця вперед, у каламутні води Анку, які тепер піднялися до свого звичного рівня, а там піймав хвилю відливу, що понесла його у відкрите море.

Ринсвінд спостерігав, аж доки корабель не став маленькою цяткою на горизонті. Тоді чарівник глипнув вниз на Багаж. Той витріщився на нього.

— Слухай, — сказав Ринсвінд. — Іди собі. Я передоручаю тебе тобі ж самому, ясно?

Він повернувся до нього спиною і пішов геть. Через пару секунд він почув, як позаду тупотять малі ніжки. Він рвучко обернувся.

— Я ж сказав, що ти мені не потрібен! — визвірився він і дав йому копняка.

Багаж осів на землю. Ринсвінд повернувся і пішов.

Він пройшов кілька ярдів, зупинився і прислухався. Жодних звуків. Він обернувся і побачив, що Багаж сидить там, де він його залишив. Він весь наче зіщулився. Якусь мить Ринсвінд вагався.

— Ну, добре, — сказав він. — Ходімо.

Повернувся до нього спиною і попрямував до Академії. Через кілька хвилин Багаж, здавалося, дійшов якогось висновку, знову випростав ніжки і потупцяв слідом. Певно, зрозумів, що в нього невеликий вибір.