Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Non intres in judicium cum servo tuo, Domine[87].
Молитва латиною додає їм ваги. Реквієм. Крепові паски. Облямований чорним папір на листи. Запишуть на вічне поминання. Холодно тут. Потребує доброго харчу, сидячи тут увесь ранок у сутінках, нетерпляче чекаючи, заходьте, будь ласка. І очі в нього жаб’ячі. Чого це його так обдуло? Моллі обдуває після капусти. Може, тут таке повітря. Мабуть, повно газів. Напевне, тут до біса газів. Наприклад різники: вони схожі на сирі біфштекси. Хто пак мені розказував? Мервін Браун{212}. У склепах Вербурзького{213} абатства чудовий старий орган сто п’ятдесят років доводиться часом просвердлювати труни, щоб випустити й підпалити гази. Шугає з дірки: синім. Дихнеш раз, і по тобі.
Заболіло коліно. Ох. Так легше.
Священик вийняв з відра, що його тримав хлопець, палицю з потовщенням на кінці й струснув нею над труною. Потому пішов до протилежного краю і струснув ще раз. Потому вернувся назад і поклав її назад у відро. Який ти був до смерти. Це все зазначено: саме так він має робити.
— Et ne nos inducas in tentantionem[88].
Прислужник на відповідь виспівував дискантом. Я часто думав, що краще наймати хлопців. Років до п’ятнадцяти, звичайно…
Гадаю, то свята вода. Витрушує сон. Набридла йому, мабуть, ця робота, трусити тією ґирлиґою над усіма мерцями, яких сюди привозять. Хай би побачив те, над чим трусить, воно йому не зашкодить. Щодень Божий свіжий крам: літні чоловіки, там баби, діти, жінки, що померли від пологів, бородаті чоловіки, лисі бізнесмени, дівчата, що померли від сухот, вузькогруді, як курчата. Увесь рік він промовляє над ними ті самі слова і кропить зверху водою: спіте. Тепер на Дігнеама.
— In paradisum[89].
Сказав, що він піде в рай чи вже в раю. Каже це над кожним. Нудне діло. Та треба ж йому щось говорити.
Священик загорнув книжку і вийшов, а за ним і прислужник. Корні Келлегер одчинив бічні двері, зайшли грабарі, взяли труну, винесли і поставили на свій візок. Корні Келлегер дав один вінок хлопцеві, а другий шурякові. Всі повиходили за ними крізь бічні двері на тихе сіре повітря. Містер Блум вийшов останній, склавши свою газету і знову засунувши її в кишеню. Він похмуро дивився собі під ноги, поки візок завернув ліворуч. Металеві колеса, пронизливо скрегочучи, трощили гравій, і важкі черевики простували за візком уздовж шереги склепів.
Та-pi та-ра та-pi та-ра та-ру. Господи. Тут же не вільно співати.
— О’Коннелове коло, — сказав біля нього містер Дедалус.
Містер Пауер підвів свої лагідні очі на вершину високого обеліска.
— Він спочиває, — мовив він, — серед свого народу, старий О’Ден. Але серце його поховане в Римі{214}. Скільки розбитих сердець поховано тут, Саймоне!
— Її могила он там-о, Джеку, — сказав містер Дедалус. — Скоро мене покладуть побіч неї. Нехай Господь забере мене, коли на те буде його воля.
Не стримавшись, він почав тихенько плакати і злегка спотикався, ідучи. Містер Пауер узяв його під руку.
— Їй краще там, де вона тепер, — мовив він лагідно.
— Напевно краще, — відмовив, злегка схлипнувши, містер Дедалус. — Напевно вона на небесах, якщо є небеса.
Корні Келлегер ступив убік і пропустив уперед інших.
— Сумна подія, — ввічливо почав містер Кернан.
Містер Блум заплющив очі й двічі сумно кивнув головою.
— Інші надягають капелюхи, — сказав містер Кернан. — Гадаю, ми теж можемо. Ми з самого заду. Це кладовище підступне місце.
Вони покрили голови.
— Превелебний отець занадто швидко прочитав молитву, правда ж? — сказав докірливо містер Кернан.
Містер Блум мовчки кивнув, позирнувши в меткі налиті кров’ю очі. Потайні очі, потайні цікаві очі. Мабуть, масон — невпевнений. Знову поряд із ним. Ми з самого заду. В одному коші. Сподіваюся, він скаже щось інше.
Містер Кернан додав:
— Повинен сказати, що відправа ірландської церкви{215} на Маунт Джером простіша, промовистіша.
Містер Блум обережно погодився. Мова, звичайно, то річ осібна.
Містер Кернан сказав урочистим тоном:
87
Не станеш на прю з рабом твоїм, Господи (лат.).
88
І не введи нас у спокусу (лат.).
89
У рай (лат.).