Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Частина третя
Острів в океані
Розділ 1
— Ну, як тобі? — Бобрик широко розставив ноги й міцно вчепився за огорожу.
— Нормально, — крізь зуби озвався Здоровань, який лежав животом упоперек тієї огорожі. Здавалося, він хотів пірнути просто з борту.
— А вигляд у тебе, того… не дуже…
Плечі Здорованя здригнулися.
— Це все від свіжого повітря-а-а-а-а, — зіщулюючись, вичавив бідолаха.
— Ти так думаєш? А мені здавалося, від свіжого повітря навпаки стає краще… А де Кука?
Здоровань, так само щосили тримаючись обома руками за огорожу, повернув голову.
— Слухай, чого ти до мене причепився? — й далі над силу цідив він слова. — Звідки маю знати? Йди, шукай її, якщо ти такий міцний.
— Та мені що, я піду… — бравував Бобрик. Без особливого ентузіазму, щоправда, відірвався він від борту, а боцман так і лишився безпорадно висіти на огорожі. Бобрик невпевнено дибуляв до носа «Бабетти».
Величезні водяні вали раз у раз здіймалися навколо корабля, палуба скажено хилиталася. Хлопець поминув звалену на бік мортирну батарею, з-під якої стирчали ноги двох ліліпутів. За гарматою ще троє лежали трикутником, потилицями на животах, з обличчями, зверненими до хмар і страхітливо зеленими, та голосно сопли. Поряд мучився Бой: його цибаті ноги були також задерті вгору й стирчали, як дві жердини, дзьоба він широко розкрив, навіть рудий чубчик на голові понуро звис. Бобрик обминув цю мальовничу групу й побачив Жердину, що саме виповз із капітанської рубки. Так, саме виповз навкарачки, затискаючи рукою рота.
— Тобі зле? — співчутливо спитав Бобрик.
Жердина підвів на нього збільшені окулярами очі. З їх виразу можна було здогадатися, що людина, яка ставить подібні запитання в такій ситуації, або зовсім дурна, або знущається.
— Може, пити хочеш? — здогадався нарешті Бобрик. — У вас, напевно, ель залишився?
— Е-е-е-ель! — глухо застогнав Жердина і поповзом зник за рогом рубки.
— В-а-а-а… — незабаром долинуло звідти.
Бобрик знизав плечима й зупинився біля носової гармати, широке дуло якої здіймалося ледь вище його голови.
— Куко! — погукав він.
Зсередини почулося тихе тужливе зітхання. Бобрик звівся навшпиньки й зазирнув до ствола.
Там, згорнута калачиком, лежала Кукса.
— Та що з вами всіма коїться? — здивувався Бобрик. — Ось і ти теж!
Тихим, нещасним голосом Проноза спитала:
— Чого тобі?
— Я просто хочу ще раз уточнити щодо цієї хвороби, про яку ви всі товкли з самого початку, — океанської. Вам же вона не загрожує, а ось як мені рятуватися? Я чогось налякався: раптом занедужаю? Як від неї лікуватися?
Проноза насилу повернула голову й глянула пильніше, намагаючись визначити, чи не знущається він. Зважаючи на серйозний вираз обличчя, Бобрик був щирий у своєму занепокоєнні.
— Слухай, іди геть, добре? — кволо попросила вона.
Бобрик знову знизав плечима й повернувся до рубки. На табуреті перед штурвалом сидів Жердина, що вже повернувся з прогулянки до борту корабля. Бідолаха тримався за живіт. У нього навіть окуляри запітніли, так було зле нещасному.
— Ну, що скажеш? — бадьоро підступив до нього Бобрик.
— О-о-ох… — простогнав Жердина. — Нудить, і голова макітриться.
— Ні, я маю на увазі, як із керуванням «Бабетти»?
— А ніяк. Пливе собі, й добре.
Бобрик похитав скрушно головою, постояв, прислухався. Йому здалось, що крізь шум вітру й плюскіт хвиль долинає новий звук. Бобрик відчинив двері, щоб визирнути на корму.
Переставляючи напівзігнуті ноги і щось в’яло бурмочучи, Здоровань і ще один ліліпут обіймаючись брели палубою, з натугою підтримуючи один одного.
«Бабетта» залишала на воді широку смугу з киплячих бурунів — спершу рівну, далі її розбивало хвилями, поступово перетворюючи на короткі білі зигзаги. Небо, вода й повітря — все стало сірим. Бобрик ще трохи послухав, але більше ніяких сторонніх звуків чути не було, й він повернувся в рубку.
Години за дві всім, крім Кукси, Здорованя і Боя, стало трохи ліпше. На той час пішов дощ і ліліпути зібралися в рубці, досі ще смутні та мовчазні.
Штурвал весь час повертався сам собою. Здавалося, магії, що керує «Бабеттою», дедалі складніше було утримувати правильний курс. Корабель кидало з боку на бік, кілька разів майже розвертало бортом до хвиль. Тоді в трюмі щось починало голосно гудіти, сам собою обертався киль — і «Бабетта» з натугою поверталася до колишнього курсу.