Полонені вогняної безодні
- Автор: Фрадкин Борис Захарович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Полонені вогняної безодні». Краткое содержание книги:
Радянські інженери, герої повісті, збудували фантастичний корабель — підземохід і на ньому здійснили дивовижну подорож до центра землі. Яка доля спіткала сміливців, які відкриття пощастило їм здійснити — про все це ви дізнаєтесь із повісті.
Навпроти влаштувався Скорюпін. Юнак облизує порепані губи, прислухається до буркотіння вченого і, позираючи на нього, не може втриматися від усмішки. З лисини Миколи Миколайовича клаптями злазить шкіра, вуха розпухли и стали величезні, а ніс схожий на стиглу сливу.
Микола Миколайович хоче збагнути причину недавнього нахилу підземохода. Нема сумніву, що корабель струсонуло саме в момент переходу із четвертої геосфери до ядра.
Але чому?
Течія?
Дектярьов недовірливо хитає головою. Прилади досить чутливі, щоб відмітити найменше переміщення речовини. Окрім того, якби всупереч глузду течія все ж таки існувала, корабель хитнуло б при виході з неї. Проте повторного крену не було.
Може, ПВ-313 ще не вийшов з течії? Коли так, то лишається тільки чекати.
Уже дев'ятнадцяту добу проводить учений спостереження за речовиною ядра. Електронна лічильно-обчислювальна установка не вимикається по десять-дванадцять годин. Павло в міру своїх сил і здібностей допомагає Дектярьову. Він працює не дуже швидко, та всі вказівки вченого виконує з дивною точністю. Одна біда — стомлюється хутко. До чого ж знесилив їх цей проклятий колодязь. Трапляється, Павло дрімає під час спостережень. Микола Миколайович не сердиться.
— Спи, спи! — махає він рукою на Павла. — Я поки що сам упораюсь.
Павло кидається на матрац, постелений тут же біля пульта. Воду, концентрати теж принесено до кабіни, щоб не ходити зайвий раз до складського відсіку. Сил обмаль. Піднімешся з однієї кабіни в другу, і враз сідаєш на підлогу — задишка, тремтять коліна.
Дектярьов майже не підводиться з крісла. Він працює наполегливо, не шкодуючи себе, працює без зайвої метушні, без ознак нервозності. За спиною геолог постійно відчуває незриму присутність Біронта й Чуракова. Разом з ним вони вдивляються в прилади, розмірковують над результатами розрахунків.
Павлові стає моторошно, коли, непритомніючи, Микола Миколайович розмовляє з Валентином Макаровичем і з Андрієм, ніби ті живі й сидять біля пульта.
Вчений не пам'ятав, щоб коли-небудь у своєму житті працював з таким піднесенням. Він з головою поринув у дослідження. Його не хвилювали вже ніякі нові небезпеки, а що вони з'являться, сумнівів не було. Він вивідає у природи найпотаємніше і зробить надбанням людства.
Звісно, якби поряд працював Валентин Макарович, було б набагато легше. Часто в своїх дослідженнях геолог ішов навпомацки, покладаючись лише на туманні здогади, — все ж таки він не був спеціалістом з атомної механіки, а все, що відбувалося тепер у ядрі, можна було пояснити тільки виходячи з теорії переохолодження.
Крапля за краплею накопичувалися підтвердження того, про що дуже несміливо думав Дектярьов ще до рейсу ПВ-313: підземо-хід опинився в своєрідній течії, яка захоплює все ядро. Коротше кажучи, ядро обертається з іншою швидкістю, ніж маса земної кулі.
Потрібен був певний час, щоб цей висновок уклався в свідомість. Тепер і на долю Дектярьова випало відкривати істини, які суперечили сталим уявленням.
Зростаючий дедалі тиск призвів до того, що на межі четвертої геосфери і ядра відбувся різкий стрибок у збільшенні щільності, такий різкий, що викликав порушення контакту, розмежування геосфер.
— Отже, дорогий Валентине Макаровичу, — звертався Дектярьов до уявного Біронта, — давайте зробимо висновок. Ядро, як ви колись твердили, справді являє собою переохолоджену речовину. Тепер у мене щодо цього нема жодних сумнівів, хоч я й не зможу вже додати нічого нового до ваших доказів. Поміркуйте самі, я не атоміст. І в дану мить мене цікавить не так причина, як наслідок. Між ядром і четвертою геосферою порушено контакт. Відчуваєте: кон-такт! А далі вимальовується така картина — прошу вас вислухати якнайуважніше! Пластична речовина, як води океану, підлягає припливам і відпливам — дія нашого природного супутника — Місяця. А припливи й відпливи, як вам відомо, уповільнюють обертання Землі. Тепер ми можемо уточнити: не всієї Землі, а тільки її оболонки, бо в оболонці зосереджена основна маса. І на ядрі позначається гальмівна дія Місяця, але не в такій мірі. В результаті виникла різниця в швидкості обертання. Ця різниця з'явилася не одразу, вона утворювалася мільярди років, поки не досягла величини дев'ятнадцять і сім десятих метра на добу. Ви вражені? Ще б пак! Проковзування йде по колу завдовжки двадцять дві тисячі кілометрів. Межі поділу до того ж притиснуті одна до одної величезним тиском у двісті мільйонів атмосфер і мають різні внутріатомні структури. Відчуваєте, куди я хилю? На поверхні поділу, там, де йде проковзування, мають виникати електричні заряди. І вони, безперечно, беруть участь у русі ядра. Таким чином, виходить, що земне ядро наче оперезане витком дроту, по якому тече струм неймовірної сили. Досі геологи були зайняті пошуками корисних копалин, а ваш покірний слуга відкрив поклади чистісінької самородної електрики. Настане час, коли люди побудують на внутрішній межі четвертої геосфери тисячі електростанцій, потужність кожної з них перевищуватиме потужність усіх сучасних електростанцій разом узятих. Тут варто попрацювати, колего, чи не так?