Мисливці за орхідеями

Лготка загарчала, і з того гарчання Єнік зрозумів, що їй більше подобається ім'я Ріка.

На десятий день експедиція Франтішка Долежала підійшла до широкої гірської ущелини; здавалося, ніби якийсь гігантський плуг провів через плато глибоку борозну. На дні ущелини шумів потік, а схили, з яких стриміли скелі, наче зуби з ясен, так густо поросли деревами й кущами, що далі шлях можна було прокласти, лише наполегливо й уперто орудуючи сокирами.

Експедиція хотіла перейти на той бік ущелини, тож не залишалося нічого іншого, як узятися до роботи й не лякатися перешкод.

Проте дядечко Франтішек вирішив спершу оглянути цей бік ущелини й докладно дослідити околиці. Тут, на його думку, крім різновидів гірських орхідей, мали бути й орхідеї, що ростуть на деревах.

І справді, перед очима наших мандрівників несподівано виник квітучий сад. Буйні орхідеї наче пишалися своїми чудовими квітами. Та, на жаль, вони були неприступні — неприступніші, ніж десь-інде. Мисливці бачили їх перед собою за якихось двадцять-тридцять метрів, але дістати не могли. От якби вони вміли літати, як ті грифи, котрі кружляли над верхівками гір, або як соколи, що з криком падали з височини на крони дерев.

— Які незграбні ми, люди! — зітхнув Єнік. — Коли б то я був колібрі або хоч метелик, який пурхає над квітучим повітряним садом!..

Треба було добре запам'ятати, в якому напрямі ростуть дерева з орхідеями. Поки наші мисливці стояли на краю урвища, їм здавалося, що це можна зробити за іграшки. Але тим, хто спускався вниз у долину й намагався знайти уподобане дерево, доводилося скрутно.

Проте індіанці впорались і з тією роботою; перегукуючись, вони облазили всі дерева, де, на їхню думку, могла бути багата здобич. Вацлав, Єнік і Дієго допомагали їм, і ця пустеля, куди досі навряд чи ступала людська нога, сповнилася криками, а часто й сміхом та співом.

Тим часом Лготчині діти підростали, й через дев'ять днів у них розплющилися синюваті оченята. Єніковим розмовам із Лготкою тепер не було кінця. Цуценята швидко росли й намагалися вилізти з кошика. Єнік суворо заборонив їм це робити. Та хіба такий шибеник, як Каро, послухається? Хіба хто годен упильнувати Плутона або Ріку? Вивалиться одне й друге з кошика, й незграбно шкутильгають собі. Та Лготка жартів не любила: хапала кожного непослуха за холку й гульк з ним назад у кошичок! Одверто кажучи, це їй уже почало набридати: навколо стільки роботи, а вона сидить тут цілими днями й стереже цих пустунів!

Вацлавові стало шкода Лготки, й він сплів новий кошик — рідкий і з віком; цуценята були в ньому наче в клітці. Ох і реготав Єнік, дивлячись на їхні марні спроби втекти! Коли цуценятам давали їсти, то випускали їх на волю. І тоді Плутон доводив, що виросте бійцем. Він викликав на бій кожен придорожній камінь, нападав на оцупки дерева, на черевики й навіть на кістки. Загарчавши, він люто кидався на ворога, але назад гузь, наче рак.