Бої Хмельницького
- Автор: Тис-Крохмалюк Юрий
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: Видання Братства кол. вояків I-ої Української Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Бої Хмельницького». Краткое содержание книги:
Тому нічого дивного, що в світлі цієї пропаґанди зникає величавий чин Івана Богуна, який серед таких незавидних умов зумів вивести з пастки 95% цілої отабореної армії. Зникає також і та незарадність польського війська, яке ні морально ні фізично не було в силі використати радісно проголошеної "перемоги".
Не використали цієї "перемоги", бо її - не було.
Цілий день витягали безборонних з болота і мордували хворих і ранених. Та ті, що мали зброю в руках, дорого віддавали своє життя. Ось епізод, що широко прославив козацьке геройство і викликав в усій тогочасній Европі подив для українського війська й його вождя: [12]
"Одна козацька ватага, складена з двох або трьох сотень козаків, зробивши засідку на однім острівці, мужньо ставила спротив і то так відважно й самовідречено, що Потоцький велів їм обіцяти життя (якщо піддадуться). Але вони не хотіли його прийняти. На знак повної резиґнації викинули із своїх чересів гроші в воду і так сильно почали відбиватися від наших (себто від поляків), що кінець-кінцем піхота мусіла на них наступати купою. І хоч розірвала (їх укріплення) і розігнала з острова (серед великих власних втрат, як це видно з понижче поданої замітки), - але вони відступили на болота, не хотячи піддаватися так, що там їх кождого приходилося добивати. А один з-поміж них, добившись до човна, на очах короля й усього війська дав докази мужности, ніраз не мужицької. Декілька годин він відбивався з того човна косою, ніраз не зважаючи на стріли, - що чи то припадком його не трапляли, - чи такий твердий був, що кулі його не брали. Аж один мазур з ціхановецького повіту, роздягнувшися до нага і бредучи по шию в воді, насамперед вдарив його косою, а потім один солдат пробив його пікою чи списом та добив його таким чином - на велику втіху й задоволення короля, що довго приглядався цій трагедії".
Theatrum Europaeum описує цей епізод у дещо зміненому вигляді, але згадує, що коли цьому козакові обіцювали життя, аби він лише піддався, то той "antworttete, er gedдchte nun nicht mehr an sein Leben, sondern wolte sterben, als ein Soldat" (відповів, що не думає більше про своє життя, і лише хоче вмерти як вояк).
Так гинули безіменні герої останньої козацької сторожі у багнах річки Пляшівки.
Події після бою. Подібно зрештою, як і після закінчення першої фази бою, так і тепер - після збройного відступу українського війська - поляки не знали, що робити.
Наступати козакам на п'яти не важилися, а втім врадувані, що минула їх важка "опресія", пограбувавши табір та знищивши в багнах рештки безборонної черні, - стали розходитися по домах.
"Стан польського війська лихий! Воно розтоплюється: одні втікають, інші вмирають з голоду, - думаю, що не багато буде таких, які вернуться додому", - пише М. Потоцький.
Свою "перемогу" - приписували ласці Божій. І, справді, умови до "перемоги" були якнайменш сприятливі. Безпереривно розбивані козаками без жадних тактичних досягнень, як не враховувати нанесених татарам поважних втрат, вони мусіли вважати відступ українського війська за щасливий припадок, а не вислід воєнних операцій. Незрозуміла нікому втеча татар і відсутність Хмельницького - це наявні докази Божої ласки.
"Сам Бог без нашої допомоги воює, і кожний мусить признати, що ніхто з нас не мав нічого ні для облоги ні для жадної іншої речі" (Ґрабовський).
Так бачили тогочасні поляки Берестечко. Врешті, отямившися надто пізно, почали дорікати королеві, що то він зумисне випустив козаків, ба навіть посуджували його, що взяв за те хабаря!
Такий моральний стан польського війська ще більше причинився до його ж розтічі й хаосу. Козацьке майно й харчі, здобуті в таборі, стали причиною сварок і боїв поміж поодинокими польськими відділами.
"В тім невимовна ласка Божа, що Бог так скоро і по-багатому наше зголодніле військо в усе нараз запровіянтував чималою і незмірною кількістю муки, каші й м'яса" (Ґавронський).
Неможливо було й думати про те, щоб польське військо, добившися до тих скарбів, могло продовжувати бойові дії.
Щоб якнебудь оправдатися перед загальною опініею, пущено в рух усі засоби зручної пропаґанди. Вона повинна була представити світові Берестечко як повне знищення Хмельницького та на перший плян висунути короля та шляхту, як нечуваних досі воєнних героїв. Самі таки тогочасні відчували весь несмак такої незаслуженої самохвальби. Рудавський пише дослівно таке:
[12] Грушевський: Історія України, том IX, 1, стор. 299. Такі описи знаходимо в багатьох тогочасних книжках, як і теж в Theatrum Europaeum.