Кленовий лист
- Автор: Ле Іван Леонтійович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: ВИДАВНИЦТВО ЦК ЛКСМУ "МОЛОДЬ"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Кленовий лист». Краткое содержание книги:
Вони беруть у полон і намагаються перевиховати німецького льотчика, що випадково потрапив на острів, рятують із ушкодженого катера доньку радянського генерала, яку німецькі шпигуни викрали, щоб зламати стійкість батька.
Зображаючи події, зв'язані з розшуками доньки генерала, автор одночасно змальовує могутній антифашистський рух у країнах Західної Європи.
Про свої враження та побажання просимо писати на адресу: Київ, Пушкінська, 28, видавництво ЦК ЛК.СМУ «Молодь», масовий відділ.
Може, шофер помітив їх, радянських бійців, у гущавині лісовій, що так раптом стишив хід? Заворот шляху не дав простежити за ним далі. Але не було сумніву, що ЗІС стишив хід і біля найгустішого придорожнього чагарника ніби повернув у ліс. Значить, помітив! Майже в перших кущах чагарника з авто почувся приглушений постріл. Можливо, то був вибух газів у вихлопній трубі. Та Віктор раптово спинив саперів і повернув з ними до ярочка, біля якого тільки що вони пробігли.
— Вихлоп газів, а чи постріл, товариші? — запитав, переводячи дух.
— Який там вихлоп! — упевнено заперечив Кость Старовойтенко.
Його в тон доповнив Телегін:
— Без сумніву, постріл з радянського нагана! Дурень, грається, або якесь непорозуміння.
Віктор кинув зацікавлений погляд на молодшого сапера, який так упевнено визначив не лише постріл та марку зброї, але й свою думку з приводу характеру пострілу. Аж кинувся від якогось підсвідомого припущення. Але воно було таке непевне, мимобіжне: майнуло і зникло.
— З радянського нагана? Та ж це вже фашистське авто,— намагався бодай хоч так заперечувати твердження саперів.
— Чи мало їх захоплено тепер ними в такому осатанілому і несподіваному нападі? А вистрілити з трофейного... Чи втримався б оце і я, коли б уперше вхопив до рук якийсь парабелум?
Міркування Телегіна остаточно врівноважили збудженого Віктора. Він оглянув шлях і ліс навколо. На якихось п'ять чи шість кілометрів відбігли вони назад, геть від того районного центру з гітлерівською комендатурою. До нього так рвалися обидва сапери, бо ж треба було виконати бойове завдання генерала.
Знов постріл з того ж боку лісу. ЗІС, видимо, вирвався з чагарника і, петляючи поміж деревами, понісся просто в гущавину, виїхав на пагорб, з якого тільки-но збігли наші герої. Мимоволі поприсідали за кущем глоду перед ярком, напружено вслухаючись. Авто мчало вперед, заглиблюючись у ліс далі від .шляху. Рев мотора віддалявся, поволі заглухаючи. Чути було, як після першої розгуби від пострілу чи з іншої причини водій поміркованіше обирав шлях у гущавині.
«Що ж це таке?» — розгадували всі троє. Мало їм своїх турбот, на тобі ще й якогось заблуду водія на авто радянської марки. Крім того, Віктор мимоволі вловив себе на думці, що один водій, нехай і фашист, не страшний їм трьом. А в становищі втікачів їм дуже б підсобило оте авто з фашистськими знаками. Вони змогли б вільно проїхати повз комендатуру ворогів у містечку, наздоганяючи емку Марії Йосипівни.
— Знаєте, друзі, по-моєму, непогано б...— розмірковуючи, озвався Віктор до саперів.
— Чи ж упораємося ми з... вантажною технікою у фашистському пеклі? — майже не думаючи, запитав Старовойтенко в тому ж тоні. Аж здивував Віктора не так сумнівами в шоферських здібностях генеральського водія, як незвичайним проникненням у його блискавичну ідею. Генерал знав, яких саперів посилати на відповідальне завдання!
— Як ти догадався? — щиро поцікавився в сапера.
— В нашому становищі іншої думки не могло бути,— озвався й Телегін.— Авто, та ще й з фашистськими знаками, це ж абсолютна гарантія виконання нашого завдання!
— Цілком вірно, товариші,— абсолютна гарантія виконання наказу генерала! А крім того, так хочеться помститися їм, особливо цьому клятому гітлерівському комендантові. Ходімо назирці!
Іти було не близько, довелося чимало згаяти часу. Загадковий ЗІС прорвався просто в необжиті глибини лісу, очевидячки намагаючись сховатися якомога далі від людського ока. Чого, з яким завданням? Шукати партизанів і ловити їх на приманку у вигляді ЗІСа?..
Аж у грудях похолонуло.
— Стійте, товариші! Чи не пастку вигадали нам гітлерівці! — спинився Віктор.
— Яку пастку, кому? Ніби ж порожнє авто.
— Порожнє,— проказав і Телегін.— Хоч борти в ЗІСа високі.
— Вірно. Добрий десяток автоматників ляже в кузові, і нічого з шляху не помітиш. Чули ото: занепокоїлися есесівські комендатури, загони по боротьбі з партизанами гуртують у прифронтових тилах.
Мовчали якусь мить, лежачи в лісовім чагарнику. Ні шляхового гамору, ані залізничних гудків уже не було чути навіть при уважному дослуханні. Захопившись переслідуванням, вони і не помітили, як далеко заглибилися в ці нетрі. Шумів-гудів лише ліс навколо, ніби одлунюючи виразний гомін віддаленої війни.
— Що ж будемо чинили? — якось підкреслено не по-своєму озвався молодий сапер Лука Телегін.— Треба ж якось і нам виконувати завдання. Ганяємо, носимося по цих хащах лісових, а мости собі стоять, служать гітлерівцям, будь вони прокляті.