Черлені щити
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Черлені щити». Краткое содержание книги:
— Не покрадуть? — затурбувався Самуїл, відбираючи подарунки для Коб'яка.
— Немає підстав хвилюватися, — відповів Алак. — Мої люди стерегтимуть… Ходімо!
Він повів Самуїла і Ждана до ханської юрти, що відрізнялася від інших розміром і кольором, — вона була не темно-сіра, а біла. Коло неї, на високій тичці, розвівався під вітром довгий кінський хвіст-бунчук, а поряд з ним, на другій тичці, майоріла золотиста корогва із зображенням змія-дракона з трьома головами. Трохи далі вишикувалися в ряд менші юрти — для ханських жон та дітей, а ще далі — для обслуги.
Біля входу стояли сторожові. Один з них, вклонившись Алакові, відкинув полог.
У юрті було прохолодно. Крізь відкритий верх вривася жмут яскравого світла, що вихоплював з напівтемряви барвисті килими на стінах та на долівці. Прямо проти входу, під протилежною стіною, на торі[30], сидів хан Коб'як, сухорлявий чоловік середніх літ, з вузькими чорними очима під важкими верхніми повіками, у червоному чепкені, підперезаному зеленим шерстяним поясом. Голова його і борода були голені, а чорні вуса, мов п'явки, підковою охоплювали міцно стулений рот. По праву і по ліву руку від нього півколом сиділи менш значні, підлеглі йому хани. Перед ними на великих бронзових мисках лежали недоїдки тушкованої баранини, а в дерев'яних тостаганах та ковшиках каламутився недопитий кумис.
— Великий хане, я з роз'їздом натрапив на тому боці Орелі на уруського купця Самуїла з валкою товару, — вклонившись, сказав Алак. — Він мав намір їхати на Тор до Кончака, але я завернув його сюди.
— Ти добре зробив, Алаку. Гадаю, купець Самуїл не пошкодує, що завітав до нас, бо і нам, як і Кончаку, потрібні і жіночі прикраси, і зброя, і одяг. А наше золото і срібло нічим не відрізняється від Кончакового. — І Коб'як широким жестом показав на цупкі подушки. — Сідай, Алаку! Сідайте, уруси, будете бажаними гістьми! — Він плеснув у долоні і, поки гості всідалися, наказав охоронцю: — Хай ще принесуть м'яса та кумису! — А коли той вийшов, глянув у вічі Самуїлові: — Я слухаю тебе, урусе!
Самуїлові не вперше зустрічатися з ханами та беями половецькими, знав їхню пожадливість, хіть до подарунків. Тому й розпочав з цього. Ждан розв'язав торбу, і Самуїл дістав звідти шмат сукна, кілька разків янтарного намиста для ханських жон, гарно оздоблений ніж у шкіряному чохлі, передав це все по колу.
Хани захоплено цмокали язиками.
— Ой-бой, які гарні подарунки! Ой-бой!
Коб'якові очі забігали, радісно і жадібно заблищали.
— Бею Самуїле, ти дуже добре зробив, що завернув у мій стан. До Кончака ще встигнеш. А тим часом поїдеш по моїх стійбищах, і, я певен, твої вози скоро стануть легкими, а кишені наповняться половецьким золотом та сріблом. Ти і від мене одержиш тамгу на вільну торгівлю у моїх володіннях. Сміливо можеш їхати, куди тобі забажається, — ніхто тебе і пальцем не зачепить!
— Дякую, хане, — вклонився Самуїл, підводячись. Але Коб'як спинив його.
— Зачекай, Самуїле. Зараз принесуть кумис — вип'єш за моє здоров'я… Окрім того, хочу поговорити з тобою.
— Прошу, хане. Запитуй — я відповім на всі твої запитання.
Коб'як наморщив лоба, а вузькі, гострі, мов списи, очиці пронизали купця наскрізь.
— Скажи мені, Самуїле, що робиться в землі урусів, — чи й там зима була така люта, як у нас? Чи був падіж скоту?
— Зима була люта, але скот уцілів, бо тримаємо його не в полі, а в хлівах, і годуємо сіном та зерном, заготовленим улітку.
Коб'як похитав головою.
— Пай-пай! У вас, урусів, багато скоту… Це добре! Ми раді, що сусіди такі багаті… Ми теж зберегли свій скот, хоча зима була люта… А скажи мені, Самуїле, чи не було в землі урусів мору, пошесті якої? Чи живі-здорові князі Рюрик та Святослав? Як ведеться князеві переяславському Володимиру? Чи добре почуває себе Ярослав, князь чернігівський? А наш родич — князь Ігор? Як йому ведеться? Питаю про нього, бо його бабуся — то ж половецька князівна! О! Пай-пай! І диво мені, що він поклав гнів на родичів своїх, на свояків і погромив цієї весни хана Туглія…
Ця розмова насторожила Самуїла, і відповідав він обережно:
— Я рідко бачу князів київських. Хіба що на вулиці, коли вони їдуть куди-небудь… А переяславського та чернігівського і в очі не бачив. Однак не чув, щоб хто з них захворів чи помер. Всі живі й здорові… А про князя Ігоря і зовсім нічого сказати, бо далеко його земля Сіверська…
— Пай-пай, а скажи мені, урусе, яка весна була у вашій землі? Чи багато снігу було і чи й досі повінь держиться на ріках? Мабуть, нелегко тобі було добиратися сюди? Броди ще не обміліли?